Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився архітектор і державний діяч УНР Сергій Тимошенко

5 лютого 1881 року в селі Базилівка (зараз село Крупське в Конотопському районі Сумської області) народився Сергій Тимошенко, видатний український архітектор і суспільно-політичний діяч, міністр шляхів в урядах Ісаака Мазепи, В’ячеслава Прокоповича та Андрія Лівицького, учасник Другого зимового походу.

Батько Сергія, Прокіп Тимофійович, був кріпаком, який отримав «вольну», здобув домашню освіту, закінчив Харківські курси землемірів і, набувши капітал, одружився з донькою відставного військового, яка закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію в Києві Юзефіною Сарнавською.

У родині крім Сергія був іще старший брат Степан (майбутній вчений-механік, професор Мічиганського та Стенфордського університетів, член Національної академії наук США) молодший Володимир (майбутній економіст та громадський діяч) та сестра Анна. Дитячі роки Тимошенків проходили серед сільських дітей. Першою вчителькою була мати, а потім їх навчав і готував до вступу в Роменське реальне училище педагог Михайло Коваленко.

Після закінчення Роменського реального училище Сергій Тимошенко вступив до Петербурзького інституту цивільних інженерів. У Петербурзі долучився до нелегальних українських організацій, став активним членом Української студентської громади, започаткував серед студентів підпільний гурток вивчення української архітектури.

Був членом першої української політичної партії РУП (Революційної української партії), згодом — Української соціал-демократичної робітничої партії. Під час демонстрацій двічі, у 1902 і в 1905 році отримав поранення (вдруге його так побили чорносотенці, що лікарі ледве врятували життя, але виникли проблеми із зором на одне око). Через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.

Після закінчення навчання повернувся в Україну і взявся за розробку архітектурних проєктів у стилі «український модерн». За його ескізами були збудовані будинки в Ковелі, Києві, Харкові, Луцьку. З 1907 року брав участь у виставках та конкурсах у Москві, Києві, Харкові, Єлисаветграді, на яких здобув понад 10 нагород, зокрема за проєкти шпиталю для губернського міста, церкви на 2 тисячі парафіян у Харкові, каплиці-усипальниці у Лубнах, надгробків на могилах композитора Миколи Лисенка та інженера Олександра Варяницина, кількох народних будинків тощо. У 1912 році став одним із засновників Українського художньо-архітектурного відділу Харківського літературно-художнього гуртка.

Будинок в стилі українського модерну, проєкт Сергія Тимошенка. Фото: ukrainianplaces.com

Під час Української революції 1917 року стає одним із провідних діячів Слобожанщини, під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського призначений губернським комісаром Харківщини. У квітні його обирають членом Центральної Ради, у листопаді — головою Селянського з’їзду Слобідської України. Очолював міністерство шляхів в урядах Ісаака Мазепи, В’ячеслава Прокоповича та Андрія Лівицького.

Разом з армією УНР та урядом брав участь в Другому зимовому поході, аж до останнього бою під містом Базар. Свою позицію пояснив просто: «Хай серед простих вояків буде хоч один міністр». Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. На жаль, харківський архів Сергія Тимошенка безповоротно втрачений: у 1921 році чекісти забрали все майно і вивезли вантажівками в невідомому напрямку.

Після провалу Української революції 1917-1921 років залишився в еміграції, викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах поблизу Праги, був її ректором. Товаришував із Іваном Шовгеновим, батьком поетеси та діячки ОУН Олени Теліги.

У 1929 році прийняв польське громадянство і переїхав до Луцька. Займався архітектурою, був депутатом від Волині до вищої (сенат) і нижчої (сейм) палат польського парламенту. У 1933 році був заступником голови Волинського громадського комітету допомоги голодуючим у Радянській Україні.

Церква святого Андрія у Львові. Архітектор Сергій Тимошенко. Фото: uk.wikipedia.org

Друга світова війна перетворює вже не молодого Тимошенка, за його висловом, на «осінній лист». У 1943 році  його було мобілізовано до німецької будівельної організації Торта, з якою проїхав пів Європи: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад, Гейдельберг. Після розгрому гітлерівської Німеччини архітектор потрапляє до табору для переміщених осіб і  від видачі радянській владі його рятує лише довоєнне польське громадянство.

У 1946 році Сергій Тимошенко емігрує до США. Але здоров’я уже підірване. Попри це, він іще спроєктував кілька церков та інших споруд для української громади в Канаді, Аргентині, Парагваю та США. Загалом за життя він став автором біля 400 різноманітних споруд та архітектурних комплексів, зокрема і  надгробної плити на могилі Симона Петлюри в Парижі. Батьковими слідами пішов і його син Олександр, який став головним архітектором вашингтонського метрополітену, будував хмарочоси в Нью-Йорку, був фундатором Товариства українських інженерів Америки.

Сергій Тимошенко помер 6 липня 1950 року в містечку Пало-Альто в Каліфорнії від серцевого нападу, залишивши незакінченим проєкт церкви для аргентинського Буенос-Айреса.

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ