28 лютого 1889 року у селі Борсуки Кременецького району на Тернопільщині народився Павло Шандрук – генерал-хорунжий армії УНР.
Отримав освіту в гімназії в Острозі, згодом навчався в Історико-філологічному інституті в Ніжині та 3-й Олексіївській офіцерській школі в Москві.
Під час Першої світової війни воював у складі армії Російської імперії. З утворенням Української Центральної Ради у 1917 року був командиром бронепоїзда «Запорожець», перебував у повстанському загоні, стрілецькому полку, бригаді Армії Української Народної Республіки (протягом 1918–1920 років) на більшовицькому і денікінському фронтах.
У вересні 1920 року 7-ма бригада полковника Шандрука форсувала Дністер і Збруч у польсько-українському наступі після розгрому військ більшовицького генерала Михайла Тухачевського під Варшавою та відзначилася в боях проти більшовиків у самостійному листопадовому наступі Армії УНР на Жмеринку і Вапнярку.
У польських таборах інтернованих формувань Армії Української Народної Республіки Шандрук був комендантом табору №10 у місті Каліші, організовував початкову школу, викладав у таборовій гімназії ім. Тараса Шевченка, Школі підхорунжих, розвивав військову науку.
Звання генерала-хорунжого полковник Шандрук отримав у грудні 1922 року. Від 1923 року виконував обов’язки керівника відділу Українського центрального комітету (УЦК) в Лодзькому воєвідстві, разом із генералами Віктором Кущем і Миколою Капустянським та екс-прем’єром Уряду УНР В’ячеславом Прокоповичем редагував у Каліші військово-науковий часопис «Табор». Також Шандрук брав участь в організації Військово-історичного товариства і підготовці до друку матеріалів з історії Українського війська для першого числа часопису «За Державність».
Після повернення у Польщі до влади Юзефа Пілсудського, українці посилили військову роботу. У березні 1927 року було організовано Таємний штаб Військового міністерства УНР, а в серпні – Генеральний штаб Армії УНР, де від 1927-го до 1936 року начальником був генерал Шандрук. Генштаб Армії УНР зареєстрував 4 тис. старшин і 40 тис. вояків, уклав план мобілізації на випадок війни за визволення України, організував 70 навчальних груп у Польщі, а також групи в Чехословаччині, Румунії та Франції.
У 1938 р. Шандрук закінчив польську академію Генштабу, був активним учасником польсько-німецької війни 1939 р. Після перебування в німецькому полоні (1939-43) очолив Український національний комітет у Веймарі. На початку 1945-го сформував Українську національну армію (УНА), інтерновану пізніше американо-британськими військами. Перебував у таборі військовополонених в американській зоні окупації Німеччини.
Звільнений за клопотанням генерала Андерса, генерал Шандрук виїхав до США. Очолював Братство вояків УНА. Був дійсним членом Української Академії Наук в еміграції. Написав спогади з воєнної історії «Arms of Valor».
Помер 15 лютого 1979 року у м. Трентон, штат Нью-Джерсі, США, похований на українському кладовищі Баунд-Брук.
