Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився історик Дмитро Антонович

Дмитро Антонович. Фото: istpravda.com.ua.
Дмитро Антонович. Фото: istpravda.com.ua.
Засновник і перший директор Музею Визвольної боротьби України Дмитро Антонович у своєму кабінеті. Фото: archives-gov.ua.
Засновник і перший директор Музею Визвольної боротьби України Дмитро Антонович у своєму кабінеті. Фото: archives-gov.ua.
1/2
14 листопада 1877 року у Києві народився Дмитро Володимирович Антонович, історик, мистецтвознавець, громадський діяч.

Син відомого українського історика Володимира Антоновича.

Українським рухом зацівився ще в гімназійні роки. Навчався в Київському і Харківському університетах, які не закінчив через переслідування за участь у революційному русі. Основне коло наукових інтересів – історія мистецтва і театру.

Один із засновників і лідерів Революційної української партії (1900), програму для якої прохав написати Миколу Міхновського та видав окремою брошурою («Самостійна Україна»). А згодом став схилятися до ортодоксального марксизму, стояв біля витоків Української соціал-демократичної робітничої партії (1905). При цьому неухильно підтримував ідею незалежності України.

«Сьогодні був націоналістом-шовіністом, завтра інтернаціоналістом, сьогодні захоплювався українськими спектаклями, завтра усе зло та лихо слав на голови «культурників», сьогодні аж нестямився от захвату, нерозумні статті Слонимського проти Маркса читаючи, завтра ж удавав із себе правовірного «марксиста», – відзначав мінливу вдачу Дмитра Антоновича Сергій Єфремов.

 З 1906-го перебував за кордоном, де займався науковими студіями. Після повернення (1912) викладав у Київській мистецькій школі.

Один із співзасновників Української Центральної Ради в березні 1917-го, її активний член і сподвижник Михайла Грушевського. Був серед засновників Української академії мистецтв. Восени, під час поїздки до Одеси, Херсона і Миколаєва, вивчав питання про можливість українізації Чорноморського флоту. З січня 1918-го – міністр морських справ УНР. У період Директорії – міністр мистецтв. Пізніше – консул Української держави в Швеції і голова дипломатичної місії УНР в Італії.

Після поразки національно-визвольних змагань емігрував до Праги. Відійшов від політики, займався науковою та викладацькою роботою. Один із засновників Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею Визвольної боротьби України у Празі. Організатор і керівник Українського історико-філологічного товариства. У середовищі української еміграції користувався великою пошаною й незаперечним авторитетом. Як зазначав Василь Біднов, Дмитру Антоновичу притаманне «систематичне уникання всього того, що викликає сварки й дезорганізацію, та непохитна принциповість у поведінці».

Помер 12 жовтня 1945-го у Празі (Чехія). Заповідав проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак через присутність у місті радянських військ виконати їх не вдалося. За спогадами Івана Мірчука, люди були залякані, та й самі чехи радили «не витикатися з своїм українством, мовчати й називати себе руськими».

УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");