16 травня 1817 року – у слободі Юрасівці на Воронежчині народився Микола Костомаров, історик та письменник, ідеолог слов’янського відродження.
Його батьки – дворянин, нащадок козаків-переселенців та колишня кріпачка – прагнули прищепити сину вільнолюбиві ідеї й дати добру освіту. Микола Костомаров закінчив Харківський університет, склав іспит на ступінь кандидата і магістра.
Вивчав минуле Слобожанщини, епоху Богдана Хмельницького, водночас займався літературною творчістю. Один із засновників ʺКирило-Мефодіївського братстваʺ, автор його програмного документа ʺКнига буття українського народуʺ. Мріяв про створення слов’янської федерації.
Його заарештували весною 1847-го, якраз напередодні весілля з Аліною Крагельською. Обвінчалися вони лише через 28 років.
Після амністії (1855 року) він став професором кафедри російської історії Петербурзького університету 1859-го. За політичними поглядами – поміркований демократ, який стояв на позиціях українофільства. Від 1860- го – член Археографічної комісії, співпрацював із журналами ʺСовременникʺ, ʺОтечественные запискиʺ. Один із організаторів часопису ʺОсноваʺ та журналу ʺКиевская старинаʺ. За активної участі Миколи Костомарова вийшло перше посмертне видання ʺКобзаряʺ Тараса Шевченка у 1867 році.
Серед найвідоміших історичних творів Миколи Костомарова – ʺБогдан Хмельницькийʺ (1859), ʺСмутное время Московского государстваʺ (1863), ʺПоследние годы Речи Посполитойʺ (1869), ʺРуинаʺ (1879-1880), ʺМазепаʺ (1882), ʺМазепинцыʺ (1884).
В історіографії та джерелознавстві популярність йому принесло видання унікальних зібрань документів ʺАкты Южной и Западной Россииʺ та ʺАрхив Юго-Западной Россииʺ.
Помер 19 квітня 1885-го у Санкт-Петербурзі, де і похований.