6 лютого 1899 року у Воронежі народився Борис Ткаченко, український мовознавець-україніст доби Розстріляного відродження, перекладач класичної літератури, співупорядник «Українського правопису» 1928 року, жертва сталінського терору.
Батьки були україномовними, незважаючи на те, що мати Бориса була із російського дворянства. Батько, Данило Ткаченко, був близьким другом Бориса Грінченка і допомагав у зборі матеріалів для його відомого словника. Борис Грінченко став хрещеним батьком його сина, якого назвали Борисом на честь мовознавця.
Після закінчення школи у Воронежі переїхав до Харкова. У 1923 році закінчив Харківський інститут народної освіти, де його вчителем був професор української мови Олекса Синявський. Зацікавився українською стилістикою та діалектологією, писав методичні брошури з викладання української мови. Займався польовими дослідженнями, фіксуючи і зберігаючи живу народну мову. Разом із Майком Йогансеном став співавтором «Загального курсу української мови», здійснив кілька видань «Практичного російсько-українського словника», долучився до роботи над «Новим українським правописом» 1928 року.
Уу Харкові доля його звела з іще одним визначним мовознавцем Леонідом Булаховським. Під керівництвом Булаховського здійснив першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови. Це був «Нарис української стилістики» у п’яти лекціях, що побачив світ у Харкові в 1929-му році. Основою для праці стала «Французька стилістика» Шарля Баллі, але Ткаченко показав стилістичні явища української мови, ілюструючи їх прикладами з художньої літератури, фольклору, народно-розмовної мови тощо.
Захоплення філологією спонукало до занять літературним перекладом. Перекладав з англійської, німецької, французької та російської твори Едгара По, Ніколауса Ленау, Проспера Меріме, Олександра Пушкіна, Льва Толстого, Олексія Толстого, Антона Чехова.
Входив до середовища письменників і поетів «Розстріляного відродження». Дружив із Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном, Миколою Зеровим.
Працював старшим науковим співробітником Харківської філії Інституту мовознавства АН УСРР. Одночасно – виклав українську мову в Комуністичному університеті та Всеукраїнському інституті підвищення кваліфікації педагогів. Пізніше був консультантом-коректором Партвидаву ЦК КП(б)У. У 1935 році переїхав до Києва.
В грудні 1937 року був заарештований. Йому інкримінували участь в «антирадянській українській націоналістичній терористичній організації» та зв’язки із троцькістами. Рішенням трійки НКВД засуджений до страти. Розстріляний 23 грудня 1937 року, похований імовірніше за все в Биківнянському лісі.
Тричі був одружений. Один із синів, Орест Ткаченко, теж став мовознавцем. Після розстрілу батька, попри те, що ріс і виховувався в іншій родині, був виключений з піонерської організації, зазнав переслідування і цькування.
Третьою дружиною була відома перекладачка і мовознавиця Зінаїда Йоффе, яка так само пройшла через сталінські табори як «дружина ворога народу».
Реабілітований посмертно в 1957 році.
