16 лютого 1879 року в селі Ладин Прилуцького повіту на Полтавщині (нині – смт Ладин Прилуцького району Чернігівської області) народився Василь Королів (Старий) - письменник, художник, один із засновників Української Центральної Ради
Походив із родини священика. Його батько довгий час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці. Мати виховувала трьох дітей, але коли Василю було два роки, вона і двоє його братів померли від холери.
Василя теж готували до кар’єри священика. Він закінчив Полтавську бурсу та Полтавську духовну семінарію. В останній він познайомився і зблизився з Симоном Петлюрою, з яким пізніше підтримував тісні зв’язки і залишив грунтовну книгу спогадів. Однак після десяти років навчання на богослова Василь вступає до Харківського ветеринарного інституту і навіть видає два посібники з ветеринарії. Теорія підкріплюється практикою: у 1911 році Королів відкрив у Києві першу в Україні ферму «Зааненталь» з утриманням заанентальської породи кіз, яку завіз із Швейцарії.
Під впливом революційних подій 1905 року Василь Королів пробує себе в журналістиці. Стає засновником найбільшого й найактивнішого в Києві видавництва «Час» (1908–1920), яке видавало критико-бібліографічний місячник «Книгар» за редакцією Василя Короліва-Старого та Миколи Зерова. Працює секретарем редакції газети «Рада», єдиної щоденної громадсько-політичної газети українською мовою в Україні (1906–1914). Часто під різними псевдонімами виступає на сторінках газет «Трибуна» й «Відродження».
Був одним із активних членів Товариства українських поступовців – таємної позапартійної політичної і громадської організації українців, яка постала в 1908 році , метою Товариства була координація українського національного руху і його захист від наступу російського уряду і російського націоналізму. Саме від ТУПу 7 березня 1917 року Королів був обраний до складу членів Української Центральної Ради.
1919 року Василь Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги. Подальший розвиток подій не дозволив йому більше повернутися на батьківщину. Василь Королів залишився емігрантом, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР.
В еміграції Василь Королів-Старий багато пише, зокрема і для дітей. До писання українською заохочує і свою другу дружину, письменницю Наталену Королеву. Часто бувають на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, де підробляють, малюючи ікони та розписуючи церкви. Зокрема, він написав багато ікон та виконав розпис василіанської монастирської церкви в селі Імстичево.
Усі кошти йдуть на українську справу. «В тій добі все, що могли ми заробити, ми виплачували за зроблені в Чехах видання товариства «Час» та інші, щоб не осоромити перед чехами українського імені. Злидні тисли нас так, що треба було кидатись на заробіток кожної корони», - згадував Королів.
Останньою книгою Василя Короліва стали спогади «Згадка про мою смерть». На початку грудня 1943-го письменник поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів. Повернувся 11 грудня і просто на порозі помер. Лікарі констатували серцевий напад.
