9 червня 1878 р. народився український Іван Мар’яненко - актор, режисер, педагог.
Про це повідомляє Укрінформ.
Всього за свою 55-річну артистичну діяльність Іван Мар’яненко (1878-1962) зіграв понад триста ролей. Він створив величні образи Гонти, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Гната Голого, Пушкаря, Макбета, Стрижня, Вершиніна. Але серед зіграних ним ролей є і інші образи – побутові, жанрові, комедійні, від лукавого батрака Омелька до проникливого колгоспника Безштанька. Мар’яненко перший в українському театрі зіграв гоголівського Хлестакова. Йому пророкували провал, - не та, мовляв, акторська фактура: і ріст величезний, і голос як дзвін, але актор наважився – і вийшов переможцем. Навіть такий суворий критик, як Олександр Кугель, і той змушений був прилюдно визнати, що перший український Хлестаков вийшов і життєво переконливим і сценічно яскравим. Проте, досвід та розуміння професії прийшли до Івана Мар’яненка не відразу.
Його акторський дебют відбувся у 17-річному віці. Йшла п’єса Марка Кропивницького «Чмир». Мар’яненкові дали грати в ній невеличку роль Герасима – з кількома фразами. Іван вискочив на сцену сам не свій, подивився на публіку і завмер (наче подивився в очі Медузі Горгоні). Він утратив дар слова, руки і ноги скам’яніли. Партнерка подає репліку. Треба відповідати. Але він стоїть немов укопаний. Вже почали підказувати з-за куліс, а в актора язик не повертається. Суфлер кричить щосили, а остовпілий Герасим все мовчить. У залі почувся недвозначний смішок. Тоді партнерка, втративши самовладання, смикнула його за плечі і почала люто вигукувати: «Ти чуєш? Хоч би й до смерті тебе не бачити!» Остовпіння у дебютанта минуло, і він чужим, далеким, охриплим голосом нарешті вимовив: «Слухай, ти, молодице, ти чого ж так закопилила губу?» У залі – вибух сміху. Жмакаючи фрази, Мар’яненко договорив решту реплік і прожогом втік за куліси. З театру його за це не вигнали – Марко Кропивницький (рідний дядько Івана Мар’яненка) мав гарне почуття гумору…
У 1907 році актор вступив у перший постійний український театр у Києві, де працював до 1914 року. Наступного року Мар’яненко сформував товариство українських акторів, до складу якого увійшли як молоді актори, так і корифеї театру: Панас Саксаганський і Марія Заньковецька. У 1917 році він - директор і режисер Національного зразкового театру, в 1918 році - актор Державного драматичного театру. У 1926 році разом із театром «Березіль» переїхав до Харкова. Коли почалися гоніння на Леся Курбаса, Мар’яненко виступив на захист режисера, але без успіху. Після розгрому театру в 1933-1934 роках залишився в трупі. У 1935-1958 роках - актор Харківського українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. Крім театральних є в Мар’яненка і кінороботи в стрічках «Наймичка», «Наталка Полтавка», «Злива», «Фата Моргана», «Коліївщина», «Прометей», «Любов на світанні».
