25 жовтня 1944 року під час битви у філіппінській затоці Лейте японці почали вперше використовувати льотчиків-самовбивць, котрі ціною власного життя знищували американські кораблі, направляючи на них свої літаки з повною бомбовою загрузкою. Перший загін камікадзе складався з 24-х пілотів-добровольців, котрі менш, ніж за годину потопили американський авіаносець «Сент-Ло». Всього у битві в затоці Лейте загинуло близько 500 камікадзе, які знищили 34 ворожих судна
В ході Другої Світової війни з 1942 року Японія втратила майже всі свої острівні бази на півдні і в центрі Тихого океану – в першу чергу на Соломонових і Маршалових островах, архіпелазі Бісмарка, островах Адміралтейства, у Новій Гвінеї і острові Вейк. В червні 1944 року американський морський десант за підтримки П'ятого флоту захопив більшу частину Маріанських островів, що давало можливість здійснювати бомбардування самої Японії.
Щоб запобігти втраті свого останнього стратегічно важливого форпосту на Філіппінах, завдяки якому здійснювався контроль над усією Південно-Східною Азією, Японія направила з Сінгапуру, Тайваню і Хіросіми три флоти, але, діючи на випередження, 17 жовтня 1944 року війська США та Австралії висадились на острові Сулуан. Протягом наступних двох днів японці силами авіації і підводних човнів здійснили невдалу контратаку біля Філіппінських островів, але втратили три крейсери і більше 700 чоловік загиблими.
Після десантування 20 жовтня американців на острів Лейте командуючий 1-м повітряним флотом Японії віце-адмірал Такідзіро Онісі прийшов до висновку, що не має можливості забезпечити кораблям належну авіапідтримку і наказав полковнику Асайши Тамаї сформувати спеціальну групу пілотів-смертників, що мали таранити кораблі супротивника літаками з повною бомбовою загрузкою. Першу таку групу з 24-х добровольців 201-ї групи морської авіації, що базувались у Манілі, очолив 23-річний лейтенат Юкіо Секі.
21 жовтня 1944 року пілот штурмовика «Mitsubishi Ki-51» направив свій літак на важкий крейсер «Австралія», що привело до загибелі 30 моряків. Австралійці стверджують, що це була перша атака камікадзе («божественного вітру»), хоча американці вважають, що це була не спланована дія, а акт відчаю японського пілота. 25 жовтня 1944 року під час активної фази битви в затоці Лейте ескадрилья з п'яти бомбардувальників на чолі із лейтенатом Секі під прикриттям винищувачів завдали удару по американських ескортних авіаносцях – один з літаків промахнувся, два були збиті на підльоті до «Кіткун Бей», а ще два атакували «Сент-Ло», на палубі якого від вибуху літаків здетоновував боєзапас і він загорівся й затонув за півгодини.
До кінця 26 жовтня атаками камікадзе були пошкоджені ще шість авіаносців і 40 інших кораблів (п'ять з яких були потоплені) – це привело до загибелі близько 500 і пораненню близько тисячі американців і виведенню з ладу близько сотні літаків. Проте, битва у затоці Лейте завершилась того ж дня поразкою японського імператорського флоту, який втратив 27 кораблів (з них чотири авіаносця і три лінкори) і близько 10 тисяч чоловік (загинуло близько 500 камікадзе), що дало можливість американцям і їх союзникам закріпитись на Філліппінах і відрізати Японію від нафтових районів Індонезії.
Успіх нової тактики японців призвів до формування нових підрозділів пілотів-камікадзе, які до кінця 1944 року здійснили більше 2000 атак. Лише на початку наступного року американці знайшли ефективний захист від них – за пропозицією пілота-інструктора Джона Тача була розроблена тактика т. зв. «Велика синя ковдра», яка передбачала постійний круглодобовий суповід кораблів на відстані до 50 миль навколо них бойовими повітряними патрулями. Це дало змогу запобігти більше трьохстам атакам пілотів-самовбивць, особливо в червні 1945 року в період боїв за Окінаву.
