17 жовтня 1937 року у місті Каліш (Польща) помер Гаврило Базильський, генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки.
Народився 25 березня 1880-го в селі Земзелівка (сучасна Соколівка) на Черкащині.
Командував ротою під час Першої світової війни, відзначався героїзмом і мужністю. Як згадував Варфоломій Євтимович, «на фронті він був знаний з того, що під час бою його можна було знайти тільки на передовій лінії – під ворожими кулями, перед якими він ніколи не бив поклонів. Поле бою залишав останнім».
1917-го ініціював українізацію 65-ї піхотної дивізії 258-го Кишинівського полку, яку через Румунію привів до Кам’янця-Подільського. В армії УНР очолював 65-ту піхотну дивізію, командував 42-м пішим Сумським полком, бригадою Південно-Східної групи.
З червня 1919-го – начальник 8-ї Запорізької дивізії. Звільняв Правобережжя і Київ від більшовиків.
Відзначився в боях за Київ, під Проскуровом (сучасний Хмельницький) та Вінницею, на денікінському фронті.
Після важкої хвороби влітку 1920-го командував запасними військами армії УНР, восени очолив Ліву групу армії УНР. З 5 жовтня 1920-го – генерал-хорунжий. Наказував битися до останнього набою, і до останнього вірив у перемогу.
Після поразки визвольних змагань інтернований до Польщі. Співзасновник Українського військово-історичного товариства в Каліші. Опікувався українськими військовими цвинтарями.
Захворів на анемію і помер у шпиталі. Після Другої світової війни могила знищена поляками.
