22 серпня 1992 року під час урочистого засідання Верховної Ради президент УНР в екзилі Микола Плав’юк склав повноваження Державного Центру УНР, визнавши, що проголошена 24 серпня 1991 р. незалежна держава Україна є правонаступницею УНР.
Офіційна заява ДЦ УНР звучала так: «Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народньої Республіки».
Того ж дня у Маріїнському палаці делегація ДЦ УНР передала українській владі Грамоту про припинення діяльності та Заяву про правонаступництво України від УНР, клейноди Гетьмана Мазепи та інші державні атрибути Республіки.
Заходи відбувалися в рамках І Всесвітнього форуму українців, який 21-24 серпня 1992 р. проходив у Києві в палаці культури «Україна». Одним з рішень Першого форуму було створення постійно діючого органу — Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР).
Складаючи повноваження, уряд УНР в езилі виконував постанову Трудового Конгресу (парламенту УНР) 1919 р., підписану головою Директорії УНР Симоном Петлюрою, де йшлося про припинення діяльності ДЦ УНР в разі проголошення незалежності Української держави.
Внаслідок більшовицької окупації, з кінця 1920 р. уряд УНР перебував в екзилі (вигнанні). Правовими підставами його функціонування стали прийняті 12 листопада 1920 р. «Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР» і «Закон про Державну Народну Раду».
Протягом майже 72-х років Державний Центр УНР в екзилі репрезентував Україну за кордоном і всіма доступними засобами домагався відновлення незалежності України.
Президентами УНР в екзилі (до 1948-го – головами Директорії) були: Симон Петлюра (1920-1926), Андрій Лівицький (1926-1954), Степан Вітвицький (1954-1965), Микола Лівицький (1967-1989) і Микола Плав’юк (1989-1992).
