У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року приблизно 200 тисяч військ і 5 тисяч танків країн Варшавського договору увійшли на територію Чехословаччини для придушення "Празької весни", - періоду лібералізації комуністичного режиму в країні. Чехословацькі громадяни, котрі демонстраціями, мітингами та іншими мирними способами протестували проти інтервенції були безсилі проти радянських танків. На зміну ліберальним реформам Александра Дубчека прийшов період "нормалізації" Густава Гусака
Підтримувані Радянським Союзом комуністи Чехословаччини захопили владу в країні в 1948 році і до 1964 року послідовно діяли за вказівкою з Москви. У середині 1960-х в Чехословаччині почався рух за проведення економічних та суспільних реформ, і дотримання свободи слова. Напруженість в країні підсилювалася тим, що керівнику Чехословаччини першому секретарю Компартії Антоніну Новотному опонували словацькі лідери Александр Дубчек і Густав Гусак, невдоволені командною роллю центального уряду і домінуванням чехів на керівних посадах і постах.
У січні 1968 році Александр Дубчек був одноголосно обраний першим секретарем Компартії Чехословаччини і у квітні запропонував програму реформ - "Програму дій", - котра передбачала демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, а також зміни в системі управління і функціонування промисловості і сільського господарства. Дубчек образно називав мету реформ побудовою "соціалізму з гуманним обличям", а масова підтримка курсу Дубчека громадянами країни була настільки активною, що практично зразу відобразилась в активізації суспільного і культурного життя, названої "Празькою весною".
У червні була опублікована петиція "Дві тисячі слів", котра закликала до ще більш радикальних реформ. Радянський Союз і його найактивніші союзники по Варшавському блоку Польща та НДР побачили в чехословацьких подіях загрозу падіння комуністичного режиму в самій Чехословаччині і поганий приклад для інших соціалістичних країн. Радянський лідер Леонід Брежнєв звернувся до Дубчека з вимогою негайно згорнути рефоми, але чехословацький лідер, окрилений своєю шаленою популярністю в країні, проігнорував вимогу. Він також відмовився прибути на спеціальне засідання Варшавського блоку, призначене на липень, але погодився прийняти 2 серпня Брежнєва у словацькому місті Черна. Наступного дня в Братіславі зібрались представники комуністичних партій Європи і прийняли комюніке, в котрому рекомендували Дубчеку посилити контроль за пресою.
В ніч на 21 серпня близько 200 тисяч радянських, східно-німецьких, польських, болгарських і мадярських військ увійшли на територію Чехословаччини. Це була найбільша військова операція в Європі з часів 2-ї Світової війни. Фізичний опір інтервентам був практично відсутній, але міста країни заповнили тисячі демонстрантів. У Празі іноземними військами було взято під контроль телебачення і радіо (загинули 19 чоловік), Дубчек і його найближчі послідовники були затримані і вивезені до Москви. Всього в Чехословаччині від рук інтервентів загинуло близько ста чоловік.
Багато країн, включаючи Югославію, Румунію та Китай, засудили інтервенцію, але міжнародною спільнотою не було вчинено ніяких практичних дій на захист Чехословаччини. 27 серпня Дубчек повернувся з Москви і оголосив, що погодився згорнути реформи. Ортодоксальні комуністи зайняли ключові пости в компартії і уряді, і Дубчек втратив підтримку і поступово був усунутий від прийняття важливих рішень. Після невдалої спроби антирадянського повстання в квітні 1969 року, його було звільнено з посади першого секретаря партії і замінено на "реаліста" Гусака. Згодом Дубчека було виключено і з Компартії.
У 1989 році, коли комунізм почав втрачати свої позиції практично у всіх країнах Східної Європи, Александр Дубчек знову повенувся в політику – він очолив новий багатопартійний парламент, на котрому ативний учасник Празької весни, дисидент і драматург Вацлав Гавел був обраний президентом Чехословаччини.
