Тульська бригада Червоної армії перейшла на бік Армії УНР 2 квітня 1919-го у Мозирі - тепер Білорусь.
За декілька тижнів до цього між українськими та більшовицькими військами тривали бої за Овруч на Житомирщині, пише gazeta.ua.
Українці змусили супротивника відступати до станції Словечно неподалік міста Мозир. Там залишки червоних мала підсилити 2-га Тульська бригада, що прибула на місце 23 березня. Складалася з 2 стрілецьких полків, кавалерії та артилерійських підрозділів, загалом мала до 8 тис. осіб.
Провівши декілька невдалих сутичок з українцями та витримавши 2 дні артобстрілів, туляки відмовилися воювати, вимагали повернути їх додому. Коли отримали відмову, висунули антирадянські гасла, перебили військових комісарів та вирушили ешелонами до Гомеля. Там до них приєдналися бійці Червоної армії з інших підрозділів. Разом вони ліквідували радянську владу та проголосили Російську народну республіку, а себе її першою армією. Очолив її 28-річний штабс‑капітан Володимир Стрєкопитов. Повстанці загнали чекістів у готель "Савой" та розстріляли будівлю з гармат.
Спочатку прагнули йти на Тулу, але згодом Гомель почали оточувати частини Червоної армії з Мінська, Могильова, Бобруйська та Смоленська, тому бригада у кількості до 2 тис. осіб вирушила в напрямку Мозиря, частина залишилася вірною більшовикам. У ніч на 2 квітня 1919-го бійці на плотах переправилися через Прип'ять і домовилися про перехід на бік українців. Здивовані українські командири прийняли поповнення. Спочатку хотіли розділити бійців між різними частинами задля безпеки, однак Стрєкопитов просив про відпочинок, адже боєздатними серед туляків залишилося до чверті особового складу. Їх напривили до Рівного. За спогадами Стрєкопитова, він привів в УНР 6 тис. бійців.
Згодом Тульська бригада братиме участь у боях за Новоград-Волинський під українським прапором проти Таращанського полку, сформованого з українців на чолі з Василем Боженко, що виступав під радянським.
