15 грудня 1917 року Центральна Рада прийняла закон про утворення Генерального суду.
Протягом 1917 року судова система України нічим не відрізнялася від інших на території Росії. Але після проголошення ІІІ Універсалу Генеральне секретарство судових справ активно працювало над формуванням нової судової системи з відповідною нормативно-правовою базою.
На своєму засіданні 15 грудня 1917-го Центральна Рада ухвалила закон «Про утворення Генерального суду». Відповідно до першої статті закону: «Генеральний суд складається з трьох департаментів – цивільного, карного і адміністративного і виконує на цілій території України всі функції, належні досі Правительствующому Сенатові в справах судових і в справах нагляду над судовими установами…». Організація і порядок діяльності суду визначалися до прийняття Всеукраїнськими Установчими зборами конституції УНР.
Члени Генерального суду (всього 15) обиралися Центральною Радою за поданням Генерального секретаріату і мали звання генеральних суддів. Конкретну справу склад суддів доручав вести одному з них.
У складі Генерального суду діяла прокуратура («прокураторія»), яку очолював старший прокурор.
Перший склад Генерального суду Мала рада затвердила 15 січня 1918-го, були обрані перші 8 суддів. Згодом обрали ще сімох. Старшим прокурором став Дмитро Маркович.
Генеральний суд діяв також і за часів Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. У липні 1918-го він був замінений Державним сенатом, але в лютому 1919-го Директорія відновила діяльність суду під новою назвою – Найвищий суд УНР.
