27 листопада 1937 року за вироком трійки НКВС розстріляно 73-річного мирополита УАПЦ Василя Липківського. Обвинувачувальний вирок передбачав вищу міру покарання за «антирадянську агітацію у великих масштабах».
Митрополит Василь був церковним реформатор, борцем за автокефалію українського православ'я, творцем і першим митрополитом Київським і всієї України відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви.
Агатангел Кримський назвав Митрополита Василя «апостолом українського релігійно-національного відродження». Будучи Митрополитом він усіляко намагався розбудовувати українське православ’я та поширювати його впливи на тогочасне суспільство. Митрополит Василь багато подорожував, аби особисто відвідувати парафії та спілкуватися з людьми. Він перекладав церковні тексти українською мовою та написав працю «Історія Української церкви».
Комуністична влада усіляко чинила тиск на Митрополита. Кілька разів його арештовували. Востаннє його заарештували у віці 73 років 22 жовтня 1937-го.
Митрополита звинуватили у керівництві антирадянською організацією, яка, начебто, намагалася від’єднати Україну від СРСР. Також його звинуватили у антирадянській агітації у великих масштабах.
20 листопада 1937 року особлива трійка при Київському управлінні НКВД винесла вирок – розстріл.
Вже 27 листопада 1937 року 73-річного старця розстріляли. Місце його поховання залишилося невідомим. На Лук’янівському цвинтарі у Києві встановлений пам’ятний Хрест на символічній могилі.
Репресіям піддали і найближчу родину Митрополита Василя, які відбували заслання до Сибіру.
За відсутністю складу злочину у 1989 році Митрополита Василя (Липківського) реабілітували.
27 листопада 1997 року Третій помісний Собор УАПЦ канонізував Митрополита Василя та інших церковних мучеників 1920-1930 років, а день їхньої пам’яті визначено 27 листопада.