1917, 7-8 квітня (25-26 березня) – в Києві проходив з’їзд Товариства українських поступовців (ТУП), яке перейменовано на Союз українських автономістів-федералістів
На збори, що тривали два дні, з’їхалися представники з багатьох міст України, Москви, Петрограда, Кубані.
Одним із перших на з’їзді виступив Сергій Єфремов (повний текст промови опублікований у газеті «Нова Рада» за 10 квітня (28 березня), який окреслив основні віхи історії ТУП:
«Сьогоднішні збори становлять граничний стовп, різку межу в житті нашого Товариства, як і цілого українського народу. Вперше ми робимо свій з’їзд не в тісних приватних помешканнях, не потай у катакомбах, а в широкому зібранні, прилюдно, перед усим вільним та широким світом...
Культурна работа, політичні виступи, блокування з чужими поступовими організаціями для здобування політичної волі, участь у виборах до Державної Думи, зносини з її фракціями, поновлення союза автономистів-федералістів з заступників недержавних націй та російських федеративних елементів, кристалізування української громадської думки – це тільки частка тієї роботи, яка займала Товариство, що захоплює все ширші круги українського громадянства.
Серед такої інтенсивної роботи нас захопила світова війна і разгром усіх українських здобутків попереднього часу. І тут Товариство силкувалось задержати свою організаційну, творчу ролю, надолужуючи те, що виривала з наших рук темна, реакційна сила, спекулюючи на знищенні українства. І коли українські елементи вийшли чистими і незаплямованими з цього вселюдського катаклізму, то велика частина цього належить нашому Товариству. Вже перший за часів війни з’їзд (1914 р.) проголосив ті гасла української орієнтації, що зробились потім гаслами всього, можна сказати українського громадянства…
В період нової революції ми увійшли з так само чистими руками і не маємо каятися в тому, що хоч коли-небудь себе сплямували спільною роботою з офіціяльною Росією.
Починається нове життя України. Починається воно і для нашого Товариства. На нашу думку роля його ще не зіграна до краю й воно може стати ще в великій пригоді, як готова організаційна сила, як осередок гуртування українських сил – на працю для добра нашого рідного краю і всього українського народу».
Головував на з’їзді Михайло Грушевський, який у своїх виступах розвинув тези статті «Велика хвиля», щойно оприлюдненій в газеті «Нова Рада». Він закликав відмовитися від мінімальних вимог, характерних для діяльності ТУП у попередні часи, і діяти більш рішуче. «Нічого більш помилкового не може бути тепер, як витягувати старі українські петиції й подавати їх наново правительству як наші домагання в данім моменті… Українського питання вже нема. Є вільний, великий український народ, який будує свою долю в нових умовах свободи». І далі: «Наші наступники нас не осудять, я певен, коли ми не зможемо здійснити всього, що хочемо, але вони нам не пробачать, коли ми недооцінимо моменту і не розгорнемо наших постулатів, і вони матимуть на се право».
Історик Владислав Верстюк відзначає, що «з’їзд поділився на дві течії: радикальну, яка стояла за те, щоб ТУП було реорганізовано в політичну партію з соціалістичними елементами в програмі, та консервативну, яка вважала за потрібне зберегти надпартійний характер організації з поміркованими гаслами. Перша течія мала чисельну перевагу. Однак на з’їзді було прийнято обережніше рішення: змінити назву ТУП на Союз українських автономістів-федералістів».
Головою союзу обраний Сергій Єфремов, заступниками голови – Володимир Леонтович та Андрій Ніковський. До центрального комітету увійшли Василь Біднов, Дмитро Дорошенко, Степан Ерастов, Федір Матушевський, В’ячеслав Прокопович, Олександр Шульгін.
У червні 1917-го Союз українських автономістів-федералістів буде перетворено на Українську партію соціалістів-федералістів.
Сергій Горобець
Український інститут національної памʼяті
