«Савченко - це психічно неврівноважений політик, який уявив себе месією. У цьому сенсі вона мало відрізняється від самого Порошенка, який таємно вважає себе "Спасителем" українського народу, якого не розуміють, і страшно ображається, коли підгодовані порохоботи сумніваються в цьому», - про це на своїй сторінці у ФБ пише Віктор Небоженко.
І далі: «Різниця в тому, що Порошенко за словами вміє приховувати свої думки і хвацько обманювати, а Савченко «включає» потік слів, у якому будь-який слідчий легко може знайти ознаки кримінальної ненависті до чинної влади і сумбурні натяки на любов до народу. Це така ситуація, коли слідчому легко від підозрюваного отримати потрібні свідчення, але коли справа доходить до суду, вона легко розвалюється на очах, бо обвинувачений швидше клієнт лікарні, ніж досвідчений злочинець. Але якщо Савченко зручний персонаж для політичних інтриг Кремля і Банкової, то її обвинувач Генпрокурор Луценко явно перегинає палку. Страшні картини знищення Верховної Ради руками «тяжко озброєної» Савченко (міномети, гранати, автомати, пістолети), які малює Луценко, швидше пестять почуття справедливості і збуджують фантазію непокірних, але слабодухих українців.
Савченко дуже слабкий і дрібний політик, тим більше нічого не вартий як керівник військово-політичного перевороту. Хоча для об'єктивності треба визнати, що абстрактна «ідея перевороту» витає в повітрі. Після поразок двох Майданів і після проведення трьох «доленосних» виборів, від 2004 року до 2014-го стало ясно, що ніщо не може похитнути сили кримінально-олігархічного режиму, який знищує Україну. Персональні зміни, зміна політиків на вершині влади, не приносять добра Україні, а кожен новий президент гірший за попереднього. Будь-які зміни, що влада видає за реформи, завдають ще більше страждань українцям і ще більше помножують багатство тих, хто при владі.
Але реальний військово-політичний переворот у нас можуть зробити тільки дві сили. Перша сила - це Путін, який хоче довести всьому світу і своєму оточенню, що він, як і раніше, крутий і сильний, здатний на все. Не маючи можливості здобути військово-політичну перемогу над Україною у відритій війні, Кремль, спираючись на величезні ресурси «п'ятої колони» у влади і в ЗМІ України, легко може зважитися на організацію перевороту в Києві. Після того, що Путін накоїв в світі, йому вже нема чого втрачати.
Другою силою, яка може зважитися на імітацію або справжній переворот як кардинальний засіб вирішення всіх своїх проблем, може стати сам президент Порошенко, точніше хтось із його оточення. Для цього у них є мотиви і засоби. Самоорганізований держпереворот або його імітація дозволяють владі відвернути увагу від жахливої корупції, провалу реформ і злиднів українців. А головне, це привід відмовитися від будь-яких виборів, затягнути процес свого відходу з великої політики і настання моменту відповідальності за скоєне. Всіх, хто буде критикувати або чинити опір режиму особистої влади президента Порошенко, затаврують як змовників і піддадуть переслідуванню чи покаранню. У Латинській Америці місцеві президенти так робили все 20 століття. Нині в світі це вже не модно. Крім того, самоорганізований чинною владою держпереворот, як правило, погано сприймає міжнародна громадськість, у якої великий досвід негативної оцінки таких форм саботажу демократії і реформ. Те, що київській владі здається дуже хитрим і унікальним, на Заході легко розпізнається і кваліфікується як чергова дурість режиму, що агонізує, і політиків, котрі намагаються уникнути своєї долі
Третя сила – самі українці, які з багатьох причин не здатні на такий рішучий крок, хоча вони вже розуміють, що ні вибори, ні майдани не врятують ситуацію в країні. Влада навчилася використовувати народний ентузіазм майданів і наївну віру громадян у силу «доленосних» виборів на свою користь.
Нині, коли правителі для посилення політичного контролю та відвернення уваги від жахливої корупції, провалу реформ, а головне – заради проведення виборів за своїм сценарієм , повним ходом розкручують тему перевороту, зважившись на організацію суду над змовниками на чолі із Савченко, переворот – як спосіб радикального, хоча і тимчасового очищення політичної еліти – стає модною темою не тільки в середовищі правлячої верхівки. І те, що сьогодні виглядає, як незграбна імітація перевороту, як комедія, фарс влади, при другій спробі може обернутись трагедією, яка принесе серйозні потрясіння країні».
