11 лютого 2006 року у рамках відзначення 60-ї річниці Львівського псевдособору вулицями м. Львова пройшов молитовний хресний хід, в якому взяли участь понад шість тисяч вірних — про це повідомив прес-секретар Львівської Архієпархії УГКЦ о.Олег Панчиняк.
Розпочався цей захід Панахидою на площі біля Архикатедрального собору Святого Юра, яку очолив глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар. Після Панахиди до присутніх звернувся Блаженніший Любомир. «Ми хочемо згадати усіх тих, хто зберіг нашу Церкву, підтримував її та привів до цього дня. Завершення ходу буде символом живучості нашої Церкви. Шістдесят років важкого випробування – це час дороги до нового життя укріпленої надії. Моліться за тих, хто потерпів, але й також за тих, хто ці терпіння заподіяв, бо в молитві була і є сила нашої Церкви, яка єднала своїх дітей із Богом і між собою. В ім'я Боже ідіть!» — зазначив глава УГКЦ у своїй промові. Відтак молитовна процесія із запаленими червоними свічками вирушила до приміщення колишнього КДБ, що на вулиці Вітовського. Тут о. Іван Богун, ЧСВВ, передав хрест молодому священикові на знак нескореності Церкви. Наступною зупинкою процесії була колишня тюрма на вулиці Лонського. Біля тюрми Марта Цегельська, дружина репресованого священика, передала молодій їмості вишитий рушник. Далі шлях пролягав попри колишню семінарію на вулиці Коперника, де о. Микола Пристай, префект старої семінарії, вручив Євангеліє о. Богданові Праху, ректору семінарії, та о. Борисові Гудзяку, ректору УКУ. Біля фігури Матері Божої с. Антоніна Чайка, ЧСВВ, передала вишиту на засланні ікону молодій черниці, а біля пам‘ятника Т. Шевченкові о. Іван Даньків, ЧНІ, - епітрахиль молодому священикові.
Відтак процесія вирушила до храму Преображення, звідки розпочалося воскресіння УГКЦ. Звертаючись до учасників ходу, о. Ярослав Чухній, парох, сказав: «Сумнозвісна подія шістдесятирічної давності, що нас тут зібрала – свідчення людської немочі і зухвальства, сваволі і насильства з боку людей, які називали себе християнами. Те, що сталося, – наслідок різних причин, які ми не можемо вповні збагнути. Банально було б приписувати трагізм духовної катастрофи, що виявилася через псевдособор 1946 року, певній людині. Псевдособор є наслідком релігійного упадку і знецінення духовних вартостей; він є свідченням підміни Христового вчення шовіністичним і великодержавним бажанням панувати у світі і над світом та наруги світської влади над Церквою, що виявилася мовчазною згодою останньої із злом... Ваше Преосвященство! Звертаємося до Вас із проханням засвітити цей світильник нашої вічної християнської єдності, і щоб його світло стало світлом невгасної віри, світлом Божої правди і любові у наших серцях...». Після цих слів усі запалили білі свічки, а священики одягнули білі епітрахилі.
Далі учасники походу вирушили назад до площі перед собором Святого Юра, де був відслужений Молебень до новомучеників УГКЦ. Завершився цей захід промовою Владики Ігоря, під час якої прозвучали такі слова: «Ми бажаємо сьогодні подякувати усім, хто витривав у святій вірі, хто повернувся до своєї Церкви, тим, хто їй служив та служить. Як вірні сини і дочки Єдиної Святої Соборної й Апостольської Церкви, не хочемо й не можемо пам'ятати зла та не пам'ятати образ. Схиляємо голови перед тисячами наших вірних, які терпіли, очікували й надіялися, що час укритого служіння промине, а настане догідний час воскресіння нашої Церкви. І той час настав. Любімо свою Церкву, служімо їй, дорожімо нею».
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ