Правду кажуть, фото — дзеркало душі. В одному кадрі може вміститись цілий світ емоцій, спогадів і мрій…
Ще мить — і ця історія оживе перед очима. Фото зроблене на березі Чорного моря, між піском, сонцем і солоним вітром — воно зберігає щось більше, ніж просто мить. А коли за обʼєктивом стоїть людина з особливим баченням, кожен кадр перетворюється на розповідь.
У цьому інтерв’ю ми говоримо з одеською фотографинею Євгенією, яка не лише вміє ловити красу у звичайному, а й сама створює магію. На пляжах Одеси вона залишила дзеркала — справжні мистецькі пастки для світла, в яких небо торкається води, а кожен охочий може зробити свій незабутній кадр.
Розкажіть про себе та вашу творчість.
Я — жіночий фотограф. Моє фото не про вилизану картинку, а про те, що не потрібно чекати якогось «відповідного моменту» (потрібної зачіски/ваги тощо), а щоб фіксувати саме свій стан, бути зараз.
Яку роль, на вашу думку, має грати фотографія у публічному просторі?
Фотографія в публічному просторі — це спосіб нагадати людям про себе. Про те, що ми живі, красиві у своїй недосконалості, справжні.
Що для вас символізує дзеркало?
Дуже люблю дзеркала. А дзеркало + море для мене ідеальний тандем. Для мене дзеркало — це можливість побачити не тільки відображення, а й своє ставлення до себе. Воно чесне.
Що надихнуло вас на розміщення дзеркал на одеських пляжах?
Вперше ще був спонтанний імпульс, без планів чи очікувань. Але найперше дзеркало відразу забрали. Потім я поїхала на зиму в Дахаб, де було багато дзеркал/відбивних поверхонь біля моря і там прийшло остаточне натхнення після приїзду в Одесу продовжувати це робити.
Чи складно було організовувати розміщення дзеркал — з технічного чи адміністративного боку?
Так, були свої труднощі з технічної сторони. Знайти спосіб, щоб дзеркало точно трималося, щоб його не могли відклеїти, визначити для себе розміри, тому що спочатку думали про дзеркала в повний зріст, але прийшли до рішення робити менше з метою безпеки. З подругою це все разом обмірковували і вирішували, у нас взагалі вийшов класний тандем.
Це більше мистецький проєкт чи спосіб взаємодії з людьми?
Для мене це і те, і інше. Це точно про мистецтво, але не в звичному розумінні — не заради форми, а заради сенсу. З подругою назвали це артоб'єктами, думаю, найправильніше позначення цьому. Хотілося зробити щось приємне і корисне для міста, і ми зовсім не очікували такого відгуку від людей.
Чи є у вас улюблене місце серед тих, де ви встановлювали дзеркала? Чому саме воно?
Моє улюблене, мабуть, на Лагуні. Для мене там найвдаліший вид на море. Але і всі інші хороші, особливо коли пройде літній сезон, тому що багато пляжів зараз заставлені шезлонгами і закривають вид на море.
Іноді найсильніші зміни починаються з малого — дзеркала, залишеного на піску. Такі ініціативи, як у Євгенії, не тільки прикрашають місто, а й пробуджують у людях бажання дивитися на себе і світ інакше. Це крихта натхнення, що залишена для тих, хто вірить у красу простого і силу миті.
Решетник Анастасія
