Слухай онлайн
Історія

Генії, які не розкрили світу секретні знання

У кожного з нас є секрети: великі і не дуже. Проте мало хто може похвалитися таємними знаннями, які можуть вплинути на долю всього людства. Саме про таких людей піде мова. На жаль, незважаючи на всю незвичайність своїх знань, ці люди так і не розкрили світу свої секрети.

Нікола Тесла і бездротова електрика

Ім’я Ніколи Тесли знайоме навіть людям далеким від фізики: великий вчений значно випередив свій час. Однак, незважаючи на свою популярність у світі науки і численні винаходи, він не встиг втілити в життя свій, мабуть, наймасштабніший проект: безкоштовну бездротову електрику по всій земній кулі.

Суть ідеї зводилася до того, щоб побудувати високу вежу (він назвав її Ворденкліф, але багатьом вона відома як «вежа Тесли»), яка б використовувала іоносферу землі і безпосередньо нашу планету в якості електричних провідників, що зробило б електрику доступною в будь-якій точці земної кулі. У 1905 році Тесла почав експерименти, покликані підготувати цей проект, але криза, що вразила США незабаром після початку експериментів, призвела до того, що затратні приготування були припинені.

Тесла помер у 1943 році, фактично забравши секрет створення бездротової електричної мережі з собою, хоч він і не ставив такої мети. Справа в тому, що Тесла тримав велику частину своїх розрахунків в голові, а тому вів записи досить сумбурно: велика частина його конспектів являє собою скетчі та начерки, які важко піддаються розшифровці.

Арне Бьорлінг і таємниця коду Т52

Крім горезвісної, хоч і прекрасної по своїм якостям, Енігми, існувала і більш досконала модель шифрувальної машини, яка використовувалася нацистами для надсекретних повідомлень. Називався цей апарат T52 або «Geheimschreiber», що в перекладі означає «таємний писар». Ця шифрувальна машина була більше Енігми за розмірами і набагато більш складна за своєю будовою: за всю історію лише один шифрувальник зміг розгадати її шифр, і ім’я йому – Арне Бьорлінг.

У 1940 році Швеція опинилася фактично між двох вогнів – на заході масштабну завойовницьку кампанію проводив Адольф Гітлер, а на сході, Росія вела військові дії з Фінляндією (Радянсько-фінська війна 1939-1940). В такій складній політичній ситуації Швеції було необхідно бути в курсі всіх подій, що і здійснювалося за рахунок розвідки.

Перший час всі повідомлення, виконані з допомогою Т52, вважалися неможливими для розшифровки. Проте професор математики Арне Бьорлінг взявся розгадати таємничий код. І через короткий час він не тільки навчився розшифровувати повідомлення, надруковані на Т52, він ще й розгадав її код. Відтоді Швеція фактично «отримала доступ» до надсекретних повідомлень нацистів, а тому шведи одними з перше і, що важливо, заздалегідь дізналися про плани Гітлера, які включали в себе напад на СРСР.

Коли Бьорлінгу задавали питання про те, як йому вдалося розгадати код, він відповідав: «Фокусник ніколи не розкриває своїх таємниць». У 1986 році Арне Бьорлінг помер, так і не розповівши нікому про свою таємницю. Після нього жоден шифрувальник так і не зміг розгадати код Т52.

Моріс Уорд і формула вічного пластику

В середині 80-х років минулого століття англійський винахідник Моріс Уорд винайшов термостійкий пластик, здатний витримати температуру до 10,000 С0 і удар, потужність якого перевищує потужність бомби, скинутої на Хіросіму, у 75 разів. Винахідник назвав цей матеріал «Starlite» і вирішив продати свій винахід тій компанії, яка захоче застосувати його для створення чого-небудь дійсно великого. Безумовно, НАСА були зацікавлені в покупці цього матеріалу, адже завдяки своїй легкості і міцності, «Starlite» міг зробити революцію в області космічних польотів і космобудівництва.

Але, запідозривши, що багато компаній захочуть скористатися винаходом, не виплативши автору ніякої винагороди, Уорд відмовився продавати формулу свого найуспішнішого проекту. Моріс Уорд помер у 2011 році, так і не відкривши таємницю надміцного матеріалу. Він лише сказав, що формула включає в себе більше 20 органічних полімерів і кополімерів, а також невелику кількість кераміки.

Йоган Бесслер і вічний двигун

У 1712 році німецький винахідник Йоган Бесслер заявив, що винайшов вічний двигун. За 5 років він провів кілька експериментів і зміг переконати наукову еліту того часу, що створив щось справді новаторське.

Конструкція являла собою колесо приблизно двох метрів діаметром, здатне підняти вантаж вагою кілька кілограмів. У конспекті офіційного експерименту йдеться про 54 дні, протягом яких пристрій працював без чийогось втручання. Серед свідків цього експерименту були імениті математики, вчені і філософи, і жоден з них так і не зрозумів принцип роботи пристрою.

Бесслер вимагав 20 тисяч фунтів (близько 100 тисяч Рейхсталерів, якщо переводити суму у валюту того часу) за секрет свого винаходу. Петро Перший проявив величезний інтерес до винаходу і попросив Вільгельма Гравезанда, професора математики і астрономії Лейденського університету, проконсультувати його перед купівлею «вічного двигуна». Йоган Бесслер вирішив, що секрет «вічного двигуна» намагаються вкрасти, і негайно ж знищив свій винахід. Він помер, так і не розкривши таємницю зібраної ним конструкції, яка, до речі, порушувала декілька існуючих законів фізики.

Сучасні вчені намагаються розшифрувати його записи або спорудити «двигун» заново, але поки що все марно. Так що велика ймовірність, що Йоган просто був дуже хитрий і якимось чином обдурив вчених і свідків свого експерименту.

Едвард Лідскалнін і переміщення величезних кам’яних брил

Едвард Лідскалнін – латвійський іммігрант, який переїхав в США. Він збудував так званий Кораловий замок у Флориді. Він був невисокого зросту (близько 1.6 м) і важив близько 50 кілограм, проте настільки скромні габарити не заважали йому поодинці переміщати кам’яні брили вагою до 30 тонн. При цьому він завжди працював один. Нечисленні випадкові свідки розходяться у версіях: два підлітка стверджують, що бачили, як величезні камені літали в повітрі; інші запевняють, що помітили якесь обладнання, що нагадує дерев’яний штатив і кілька мотузок (однак навіть це обладнання не виглядало досить потужним, щоб підняти настільки масивні кам’яні конструкції). Кажуть, що Едвард Лідскалнін користувався якоюсь маленькою чорною шухлядкою, яку сам називав «стабілізуючий вічний двигун» (perpetual motion holder).

Після його смерті у 1951 році його Кораловий замок став місцевою пам’яткою. Безліч туристів досі приїжджають на нього подивитися. І ось, що цікаво: коли у 1986 році 9 тонні карусельні двері, які до цього могла повернути і п’ятирічна дитина, зламалися, ні інженери, ні вчені так і не змогли їх полагодити – довелося викликати підйомний кран, щоб перемістити їх.

Сам Лідскалнін стверджував, що розкрив секрет Єгипетських пірамід. Шкода, що він не встиг (або не захотів) поділитися ним з людством.

Блискавка

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...