Цього дня, 13 березня 1961 року у Києві сталася «Куренівська трагедія». Внаслідок техногенної катастрофи загинули понад 1500 мешканців Куренівки, а також пасажирів міського транспорту, що потрапили у зону лиха.
О 10-15 ранку дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження і 14-метрова хвиля пульпи зі швидкістю 5 м/с хлинула на Куренівку, зносячи будівлі, людей, транспорт, трупи і залишки трун з довколишніх кладовищ. На площі близько 30 гектарів було знищено все живе. Тіла загиблих витягували впродовж місяця. За офіційними даними, Куренівська трагедія забрала життя 147 людей, за неофіційними - 1,5-2 тисяч. Упродовж місяця загиблих хоронили на різних київських цвинтарях. Усіх ховати разом на одному влада заборонила — щоб приховати реальну кількість жертв. 30 років Куренівську трагедію замовчували. Лише 13 березня 1991 року відбулася перша офіційна громадянська панахида за загиблими.
За 10 років до трагедії Київська міськрада ухвалила рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петрівських цегельних заводів. У такий спосіб до відрогів яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту. Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки. Але замість бетонної дамби спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки.
11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, поки не сталася повномасштабна катастрофа. Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав. Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули. Куренівська катастрофа знищила 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Непридатними для проживання виявилися 298 помешкань. Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію стадіону "Спартак", міської лікарні № 15 і пологового будинку, лікарні імені Павлова, експериментального заводу "Укрпромконструктор", рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці.
Влада довгий час приховувала й применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, 13 березня в Києві було вимкнено міжміський і міжнародний зв'язок. Попри це, вже по обіді того ж дня про подію повідомили західні радіостанції. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи. У режимі секретності прокуратурою УРСР було порушено кримінальну справу, проведено слідство. Закритий суд засудив шістьох посадових осіб до тюремного ув'язнення. Згідно з висновком експертної комісії, причиною аварії названі "помилки в проекті гідровідвалів та дамби".
