Михайло Сорока - легенда націоналістичного руху, який пробув у ГУЛАГу 31 рік та ще майже три у польській тюрмі, - разом це більше половини його життя, - і не припиняв боротьбу ні на мить.
Учора, 27 березня, 107 років від дня його народження.
За невпинний спротив із системою його називають патріархом політв'язнів. Михайло Сорока, перебуваючи у засланні, створив підпільну організацію “ОУН-Північ” (або відома ще як “Заполярний провід ОУН”), яка боролася за права в’язнів, коли їх грубо порушувала табірна адміністрація. За це Сороку засудили до смертної кари. Із думкою про розстріл він прожив два місяці, доки вирок не замінили на 25 років ув'язнення.
Одним із досягнень “Заполярного проводу”: поділ таборів на окремі зони для кримінальних та політичних в'язнів. Саме учасники “ОУН-Північ” стали основою військ самооборони повсталих концтаборів Воркути, Норильська і Кенгіра, де умови праці та існування були особливо важкими. Сорока спланував і витримав 42 дні Кенгірського повстання.
Він мав дуже добру пам’ять, знав у якому таборі перебувають священики, адвокати, лікарі, інженери – українська інтелігенція. І крім цього, він очолював всі перемовини про спільні дії з політв'язнями інших національностей.
За 31 рік Сорока побував у більшості таборів ГУЛАГу: Кома, Воркутлаг, Кіров, Свердловськ, Тайшет, Казань, Петропавловськ, звідти етап у Казахстан… Сорока демонстрував таку силу духу в ув'язненні, що кадебісти вдавалися із ним до виняткових психологічних тортур: його везли із Далекого Сходу в Україну, змушуючи у супроводі агентів КДБ у пристойному цивільному одязі гуляти вулицями Тернополя, Львова та Києва. Водночас, намагаючись таким чином продемонструвати, що завербували його.
Дружиною Михайла була Катерина Зарицька, теж учасниця націоналістичного руху, багаторічна бранка концтаборів. Подружжя провело разом всього чотири місяці. Їхній син - Богдан - народився у львівській тюрмі. За все життя батько пробув із ним менше двох років.
Михайло здобув освіту архітектора у Празі. До того вчився у Тернопільській гімназії. Походив із Збаразького району на Тернопільщині.
У віці 55 років, пройшовши через шахти й каменеломні, лісоповали, будови Байкало-Амурської магістралі та гідроелектростанцій, шкідливі токарні і столярні роботи в чадах лаку і розчинників, Сорока став непрацездатним. Він пережив перший інфаркт, після якого міг лише мити підлоги і топити печі.
Але також Михайло організовував вечори приурочені датам великих діячів України, читав лекції з історії України і національно-визвольної боротьби, писав наукові праці з етики і психології. Хоч це було вкрай не легко приховати від табірної адміністрації.
Внаслідок другого інфаркту 16 червня 1971-ого у віці 60 років Михайло Сорока помер. Його прах перевезли в Україну у 1991-ому. Похований на Личаківському цвинтарі поруч зі своєї Катериною.
Проект: Локальна Історія.
