Є книги, які виходять і про них забувають, а є інші – котрі щоразу нагадують про себе важливими здобутками, новими подіями та цікавими проектами.
Збірки із серії «Добрі мамині казки» Лесі Кічури є саме такими непосидючими та невгамовними виданнями, які ось уже два роки полонять серця все нових та нових читачів!
Авторка започаткувала проект зумисне 14 лютого – в Міжнародний день дарування книг, аби привернути увагу до читання в молодшому шкільному віці та популяризувати його.
За 2 роки казкові збірки Лесі Кічури дісталися Іспанії, Італії, Америки, Великобританії, Франції, Ізраїлю, Німеччини, Польщі та Нової Зеландії.
– Ви багато мандруєте Україною, а найнесподіваніше запрошення з-за кордону вже було?
– О, так! «А ви приїдете зі своїми казками до Парижу?» – написала мені Руслана Климончук, яка працює в Українській школі при церкві Святого Володимира Великого. Це було дуже несподіване запрошення. Наразі ми передати для малечі близько 40 книг, але запрошення авторки разом з книгами – таки в силі і маю надію ця мрія також здійсниться!
У грудні ми також надіслали 40 примірників для дошкільнят з україномовної групи при церкві Св. Володимира в Коннектикуті. З проханням про святкову «книжкову бандерольку» до мене через соціальні мережі звернулася Леся Стецько. Зауважу, що з жодною з цих жінок до цього не була знайомою. Тож мої казки справді вміють налагоджувати неймовірні комунікативні зв’язки з українцями по всьому світі і це не перебільшення!
– Над чим працюєте зараз?
– Над двома книгами одночасно. Може таке й рідко трапляється, проте я той автор, який за 2 роки зрозумів, що книговидавничий процес – це та діяльність, яка неодмінно потребує планування наперед і щонайкраще на рік часу. Адже написати книгу, то лише верхівка айберга. Для ілюстрування проекту художникові потрібно мати в запасі від 6 до 12 місяців. Тому зараз ми активно готуємо до друку «Добрі мамині казки. УЛЮБЛЕНІ» на березень і паралельно готуємо верстку цілком нових казок, яких ще ніхто не бачив і не читав! Така собі таємна книга казок! У ній будуть дуже цікаві пригоди і дуже різні герої. Тож цю нову книгу маю намір презентувати вже у вересні – у новому навчальному році для малечі, бо щоразу після літніх канікул діти дуже потребують гарних та цікавих книг.
– Якби не казки…?
– Не можу цього уявити. Важко передбачити, якими були б останні 2 роки, відколи триває мій проект без казкотворення. До цієї мрії я йшла 13 років, від першої надрукованої історії на сторінках всеукраїнського журналу «Малятка». Заради цього покинула викладання в університеті та журналістьску роботу в кількох медійних проектах, але казки полонили все.
Завдяки авторським читання я моєму житті з҆явилоя безліч друзів, нових колег, тож коло спілкування неймовірно розширилося на всю Україну. Часом ночами переписуваюся через соцмережі зі своїми читачами з Одеси, Полтави, Сум та Чернівців, які отримали поштою свій примірник книги і не можуть натішитися нею. Спілкування з читачами дуже важливе для кожного письменника, це щоразу немов ковток свіжого повітря.
– Чи було в вашій творчості щось таке, чого ви не очікували й, що важко було передбачити?
– Гадаю такі неcподіванки є всюди, в будь-якій діяльності чи професії. Але до того, що доводилося лягати спати в 3-4 ранку, коли перша книга була на виході я направду не була готова. Наступні книги «йшли вже легше». Проте останні тижні перед здачею макету до друкарні завжди є дуже виснаживими та важкими. Коли автор сам зацікавлений все зробити найкраще – тоді доводиться жертвувати власним часом та сном, посиденьками з друзями та родинним відпочинком. Відразу на гадку спадають слова Коко Шанель: «Якщо ти мрієш мати те, чого ніколи не мав, будь готовий робити те, чого ніколи не робив».
У часі підготовки 4 та 5 книг я вже звиклася з цією думкою, адже результат щоразу перевищує очікування, а що може бути краще за це!
