Луцьк... Ні, таки Лучеськ! Яка чудесна назва! Слово, наче цукерочка перекочується у роті. Лууучеськ... Гарно! І сама назва дуже личить місту, бо воно нависає над лукою тихого Стиру. А Луцьк звучить, як ляскіт зламаної лінійки. І мешканців Луцька кличуть лучани, а не луцьківчани. Втім, то справа смаку - нині столицю Волині називають Луцьк. Най буде.
Луцьк треба смакувати поволі. Ужгород схожий на велике тістечко, або вишуканий торт - ним ласуєш, швидко ковтаючи великі шматки. А Луцьк радше пиріг з начинкою - його смакуєш, відкушуючи по кавальцю, шукаючи свою родзинку. Чи шкварочку. Щось подобається, щось не смакує, але місто не залишить байдужим жодного мандрівника.
Як на львів’янина, Луцьк має аж дві переваги перед містом Лева. Перша - це річка. Стир чудесно доповнює місто, що постало на крутому березі, наче шаликом огортає його. Річка не ділить місто, не творить границі між берегами, а є цілком окремим міським об’єктом. Заплава Стиру велетенська, займає велику територію посеред міста, трохи дика і невпорядкована, але в тому є свій чар. Луцьк дуже близький до природи. Львову так бракує такої річки! Над річковим простором чудесно дихається, небо крислате і високе, мартини покрикують над водою...
Друга неймовірна родзика Луцька - замок Любарта. Якщо в тому ж Ужгороді замок вписаний у міське середовище і є його органічною частиною, виглядає домашнім, укоськаним звіром, то Луцький замок - головна домінанта міста, його серце, символ, шляхетний знак. Щось таке владне, прадавнє і столичне є в обрисах замку. Нічого дивного в цьому нема - Луцьк свого часу був столицею величезної Галицько-Волинської держави. У замку, побудованому у 1350-1430-му роках, 590 років тому - в січні 1429-го року - відбувся “саміт” монархів з усієї Європи. Дивовижна подія, що підтверджує приналежність наших земель до великої Європи.
Тут, у Лучеську, вирішувались важливі для народів Європи питання. Тоді в 10-тисячне місто приїхало аж 15 тисяч гостей з усіх усюд! Шкода, що немає такої машини часу, щоб перенестись у той час і подивитись, що тоді діялось у місті... Кажуть, що під час королівських трапез, щоденно з’їдалось по 700 волів, 1400 баранів, сотні лосів і кабанів і випивалось по 700 бочок питного меду, різних вин та мальвазії! Власне про це я думав, коли голодним обходив довкруж замку. Мені так би засмакувала бодай одна печена бараняча нога, начинена часником та спеціями і маленька бочівочка мальвазії. Ну добре, питний мед теж би підійшов...
До речі, у Луцьку є де і чим підживитись. Неподалік замку виявили трапезну із смішними цінами. Певно, ще від Любарта залишилась. Але баранячої ноги в меню не було. Були котлети за 7 кривень.
Замок Любарта цікавезий - тут є що подивитись. Але й поза мурами лучани за минулі століття створили унікальний життєвий простір, в якому затишно і тихо. Після гамірного і метушливого Львова, неквапливий Луцьк, без автомобільних корків і шаленого руху на дорогах, без ґвалту і натовпів, виглядає погідним і вмиротвореним. Тут є місце для фантазування і домислювання.
З мосту над річкою, середмістя, над яким височіє тонка голка вежі кірхи, виглядає цілком голландським містечком, а вежі замку схожі на твердині тевтонців на Помор’ї. Оборонна синагога трохи схожа на мініатюрний англійський замок, а біля катедрального собору Петра і Павла почуваєшс,я наче в маленькій Італії...
Луцьк різний: багатоликий, шляхетний і довірливий, столичний і провінційний водночас. Тут багато музеїв, пам’яток архітектури різних епох, водночас місто живе і домашнє. Поміж багатоповерхівками можна надибати садибу з козами, із міськими кварталами часом межують майже дикі хащі, де до самого вечора не стихає пташиний галас.
Лучеськ гріє душу, дається любити і смакує, як тепле весняне надвечір’я. Гідний син нашої складної історії, який вистояв у війнах, пройшов крізь час і залишився вірний собі і народу.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
