Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Політика

Медведчук: мої відносини з Путіним допомагають Україні, і я це максимально використовую

Мінські угоди передбачають виконання прописаних у них умов всіма сторонами, зокрема це стосується зобов’язання України ухвалити закон про вибори на непідконтрольній частині Донбасу та закону про амністію, а також виконання закону про особливості самоврядування на цій території.
antikor.com.ua

Про це в інтерв’ю Радіо Свобода сказав Віктор Медведчук, один із представників України на переговорах у Мінську. Він зазначив, що у Мінських угодах не прописано взаємозалежності тих чи інших умов одна від одної, й ініціатива в питанні мирного врегулювання ситуації на Сході, на думку Медведчука, має належати саме Україні.

27 липня у Мінську заплановане чергове засідання Тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі.

Радіо Свобода наводить фрагмент бесіди журналістів із Віктором Медведчуком, що стосується теми звільнення полонених.

– Чому вже протягом кількох місяців у Мінську не вдається досягнути ніяких домовленостей щодо обміну? Ваша колега по підгрупі Ірина Геращенко прямо звинувачує в цьому Росію. Поясніть, будь ласка, ситуацію, що склалася. І чи варто очікувати прориву з цього питання на засіданні у середу, 27 липня?

– У середу не потрібно нічого очікувати. Це перше. Друге – заяви, які звучать зокрема й від моєї колеги Ірини Геращенко, на мою думку, не сприяють прогресу у питанні звільнення незаконно утримуваних. Чому? Ті, хто сидить за столом переговорів, не можуть використовувати тактику образ та звинувачень. Все має бути аргументовано. Більше того: навіть якщо є такі аргументи, але стоїть завдання досягнути результату, потрібно робити все заради результату.

Я ніколи не ображав нікого з представників «ДНР» та «ЛНР», нікого з представників Росії, тому що мені ж потрібно з ними говорити. Особливість полягає в тому, що в питанні звільнення незаконно утримуваних осіб переговори веду я. Не в Мінську, бо в Мінську багато хто веде переговори, але в Мінську це питання, на жаль, не вирішується. З керівництвом самопроголошених «ЛНР» та «ДНР», з керівництвом Російської Федерації переговори веду лише я.

А тепер про те, чому цей процес не просувається. Я займаюся звільненням незаконно затриманих із грудня 2014 року. За цей час я організував звільнення 402 осіб. Ситуація останніх місяців склалася так, як склалася, тому що ті, в кому зацікавлені Донецьк і Луганськ, які перебувають на території під контролем Києва, – це сотні людей, більше ніж 600 людей. Ті, кого хоче отримати Київ як незаконно утримуваних у Донецьку й Луганську, на сьогодні всього 108. Ця різниця значить одне – на якомусь етапі ми змінили пропорцію. Колись мені вдавалося без обміну звільнити 10, 16, 30 людей. А зараз навіть коли ми пропонуємо: давайте ми віддамо 50 людей, а ви нам – 25, нам кажуть – ні. Мовляв, виконайте Мінські домовленості – ухваліть закон про амністію.

– Ви причетні до звільнення Савченко, а також Афанасьєва і Солошенка. Ці звільнення сталися досить стрімко, майже одне за одним. Чому тепер цей процес знову зупинився? Чому ми не бачимо звільнення, наприклад, Сенцова й Кольченка?

– По-перше, це різні категорії – те, про що ви запитуєте. Є люди, які утримуються в Донецьку й Луганську (як є й такі, яких утримують у Києві) у зв’язку з подіями, що мали місце на території проведення антитерористичної операції– я маю на увазі кризу, бойові дії, що тривали й частково тривають на Донбасі. Є люди, які скоїли злочини, і відбувають покарання чи притягнуті до відповідальності на території Росії. Лише один приклад має стосунок до Мінська, на мою думку, – це Савченко. Адже Савченко брала участь у бойових діях на сході, на Донбасі. Решта (українців у Росії, які відбувають там покарання або є підозрюваними у скоєнні злочинів – ред.) ніякого стосунку до Донбасу не має. Сенцов, Кольченко, Афанасьєв були засуджені за злочин, які, як стверджується у вироці суду, що набув чинності у Російській Федерації, скоїли злочин на території Криму, який де-юре сприймається Росією як її територія.

– Вам не здається, що це – формальність? Що і Крим, і Донбас – це частина однієї, більшої проблеми?

– Тому я й займаюся цим. Якби мені так не здавалося, я б цим не займався. Я тому й займаюся, бо десь це пов’язано з Кримом, що де-юре є українським, з Донбасом, що є українським, але нині офіційний Київ не може контролювати ситуацію там. Крім Савченко, Афанасьєва та Солошенка, є ще 9 людей, якими я займаюся, ведучи переговори у Росії про можливість їхнього звільнення. Тож є така проблема, але це не значить, що у когось є обов’язок.

Ніхто не зобов’язував того ж Путіна ухвалювати якісь рішення по Савченко. Для Путіна є рішення російського суду, що набуло чинності. Савченко була засуджена, і вирок набув чинності. Путін сказав, що було головним для нього в питанні звільнення Савченко. Не вимоги якихось міжнародних інстанцій, лідерів інших держав, а те, що, по-перше, в обмін були звільнені двоє громадян Російської Федерації Єрофеєв і Александров, засуджені в Україні й помилувані президентом Порошенком, і, по-друге, звернення постраждалих – дружина одного з загиблих журналістів та сестра одного з загиблих. Ось це – причини, чому він ухвалив таке рішення.

Зараз переговорний процес йде далі. Ми кажемо: є Кольченко, є Сенцов, є Карп’юк, є Клих, є ще кілька людей – нам потрібно знайти підстави. Вони всі засуджені, всі відбувають покарання. Чому їх потрібно звільнити? Або вони незаконно засуджені і це потрібно доводити, або є інші причини, що можуть дозволити президенту Російської Федерації їх помилувати. Це потрібно аргументувати. Про це потрібно домовлятися, потрібно про це просити – цим я й займаюся, щоб повернути на батьківщину громадян України.

– Чи займаєтеся Ви долею громадян України, арештованих на території Криму (наприклад, фігурантів справи про причетність до організації «Хізб ут-Тахрір»), або тих, які перебувають під слідством на території Криму (наприклад, автор Радіо Свобода, український журналіст Микола Семена)? Чи це обговорюється з російською владою?

– Мною ні. Я не отримував такого доручення ані від президента України, ані від Міністерства закордонних справ. Якщо це питання порушать, я, звісно, готовий до обговорення – з огляду на те, що я контактую з представниками російської влади. Але ці питання переді мною не порушували.

– Ви – учасник переговорів у Мінську, але також тісно пов’язані з президентом Росії Володимиром Путіним. Як Ви поясните своїм критикам в Україні, чому за цих умов Ви зацікавлені у вирішенні конфлікту саме виходячи з інтересів України?

– Все дуже просто. Позиція президента Росії – це мир на території Донбасу. Він також визнав і постійно говорить про те, що Донбас – це територія України. Путін, однак, теж неодноразово заявляв, що він думає про безпеку російськомовного населення на Донбасі – безпеку від репресій, нормальне життя – все це забезпечують Мінські домовленості. В чому ж тут суперечності між інтересами президента Російської Федерації і Медведчука?

І друге. Пан Медведчук живе на території України. Він тут учився, працював, продовжує працювати. Тут живе його родина, вчаться його діти. Я нікуди не збираюся їхати. Я хочу щастя і добробуту для країни, і робитиму все для того, щоб у цій країні був мир. А щодо тих, у кого я викликаю негативні емоції, – це їхня особиста проблема. Я нікому не поступлюся цією країною і буду за неї боротися. За нормальне життя, і щоб у цьому житті було багато світлих днів, а не так, як це є зараз – і з економікою, і з тим, у яких умовах живуть люди, і з бойовими діями. Мій громадянський обов’язок – зробити для цього все можливе. У цій ситуації мої стосунки з президентом Російської Федерації, як я вважаю, допомагають мені, а отже – допомагають інтересам країни. І я це максимально використовую – там, де це можливо.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ