"Розмова з Андрієм Подсухою, потерпілим під час дорожньої сутички з олігархом", інтерв'ю з таким підзаголовком подала "Львівська газета".
Зокрема, у публікації сказано: "Андрій Подсуха став головним героєм історії, яка свого часу облетіла всі ЗМІ — хлопець мав нещастя обігнати з правого боку кортеж Петра Димінського. Про побитого водія «Жигулів» написали всі та відразу ж про нього забули. А історія ж не мала фіналу — після безрезультатного топтання коридорів райвідділу міліції хлопець урешті звернувся по допомогу до одного з адвокатів Юрія Луценка Олексія Баганця. Тепер потерпілий має шанс на справедливість у нерівній боротьбі з найбагатшою людиною Львова. Про те, як усе було, розповідає «Газеті» сам Андрій Подсуха.
— Усе відбулося 28 серпня близько першої години ночі. Повертався додому в Брюховичі, попереду їхали «Мерседес» і «Лексус». Їхав нешвидко, близько 50 км/год. Біля повороту до ресторану «Колиба» є «лежачий поліцейський», перед яким машини почали різко гальмувати. Такого гальмування не очікував. Спочатку висунувся на зустрічну смугу, але мене підрізав «Лексус». Отож я міг або вдаритися в котрийсь із автомобілів або в зупинку, чи обʼїхати їх із правого боку. Вибрав останній варіант — виїхав на гірку та зупинився на знак «Стоп». Переконався, що поїзда немає, та рушив. І тут із моєю автівкою зрівнявся «Мерседес», який почав притискати мене до бордюру, одночасно ззаду її підпер «Лексус». Зупинився, вони відкрили двері та витягнули мене з машини. Два охоронці мене тримали, а з «Мерседеса» вийшов Петро Димінський і почав мене бити, — починає свою історію А. Подсуха.
— Тобто охоронці не били?
— Ні. Бив тільки Димінський, він разів зо пʼять ударив мене в голову й один — у пах. Опісля забрав мої права, сказав зняти з машини номерні знаки та поїхав. Ми з охоронцем пробували їх зняти, але нам цього не вдалося.
— А звідки ви знаєте, що це був Петро Димінський?
— Знаю його в обличчя. Він — президент футбольного клубу «Карпати», а я сам займаюся футболом. Колись навіть ходив у його дитячу школу.
— Що було після сутички?
— Димінський поїхав, а зі мною залишилися зо пʼять чоловіків. Ми надалі пробували зняти з машини номери, але не вдавалося. Врешті-решт мені сказали, що забирають автомобіль, а зі мною розбиратимуться завтра.
— А чому вони так розізлилися? За порушення правил?
— Та напевно, бо кричали, що я підняв сильну пилюку і навчать мене їздити. Пояснював, що іншого варіанта не було... Після цього охоронець сказав, що нічого страшного не буде: мовляв, прийдеш завтра, попросиш пробачення в Петра Петровича та забереш автівку. Я приїхав зранку о десятій просити пробачення (хоча й не було за що — зробив усе можливе, щоб уникнути ДТП). Дві години чекав, і тут вийшов один з охоронців із моїми документами. Він сказав, що попросив у Димінського пробачення замість мене, шеф на нього накричав, тому я маю дати йому тисячу гривень і тільки тоді зможу забрати машину. Відповів, що не маю таких грошей, пробував домовитися про меншу суму. Він категорично відмовився та заявив: якщо до восьмої години вечора не принесу тисячу гривень, то він продасть мій автомобіль. Почав телефонувати знайомим, але ніхто не позичив мені гроші. Тоді зрозумів, що домовитися не вдасться, пішов у Шевченківський райвідділ і написав заяву. До речі, ще не встиг зайти в кабінет слідчого, як до мене зателефонував той охоронець і сказав, що заява — зайве: мовляв, забирай машину і щоб я тебе більше не бачив. Відповів, що вже пізно. Тоді з міліціонерами поїхав забирати своє авто, але, хоча сказав скласти акт, вони цього не зробили. Наступного дня біля магазину в Брюховичах мене зустрів чоловік, який представився начальником охорони, та почав запитувати, чому я написав заяву. Сказав йому, що не мав іншого варіанта: мене побили, забрали машину. Але найбільше обурило те, що я прийшов просити пробачення, а в мене ще й гроші почали вимагати. Цей чоловік звинуватив мене в тому, що розбив якусь галогенову фару«Мерседеса». Я йому на те: треба було викликати ДАІ, все зафіксувати. Маю страховку, вона покрила б усі збитки. У відповідь почув: вони хотіли по-людськи... Отак це все було.
Коли почалося слідство, охоронці говорили, що я був пʼяний, неадекватний, сам віддав їм автомобіль. Потім «виявилося», що розбив лобове скло «Лексуса». Хоча насправді не розбивав ані фару «Мерседеса», ні скло «Лексуса», а відразу після подання заяви пройшов судмедекспертизу, яка показала, що алкоголю в крові не було.
— Через якийсь час вам відмовили в порушенні кримінальної справи?
— Так. Хоча слідчі мені співчували. Казали, що в тому світі складно знайти справедливість, і запевняли: людина повинна відповідати перед законом. Але я так зрозумів, що ніхто ні перед ким не відповідатиме.
Про відмову в порушенні кримінальної справи мені усно повідомив слідчий — досі я так і не отримав офіційний лист. Але думав, що на тому вже все.
— Як ви вийшли на Олексія Баганця?
— Мені здалося, що пан Баганець нині — найвідоміший і найпопулярніший адвокат. Знайшов його номер в інтернеті, зателефонував, розповів, у чому річ, і спитав, чи зможе він мені допомогти. Адвокат сказав, що візьметься за мою справу та допоможе.
— І як розвивається справа нині?
— Не знаю подробиць. Мені відомо лише, що прокуратура подала на дорозслідування, тепер допитують усіх причетних...".
