“Народний лікар” Галичини лікував безкоштовно тих, хто не мав чим платити, рятував українських солдатів у вуличних боях із поляками, і водночас був ректором Таємного університету та особистим лікарем Шептицького.
6 вересня минуло 136 років від дня народження доктора Мар’яна Панчишина.
Був особистим лікарем митрополита Андрея Шептицького, також лікував композитора Миколу Колессу. У 1924-ому робив розтин тіла Ольги Басараб.
Лікував і безнадійно хворих, і тих, хто не мав чим платити. Тому біля його будинку (тепер там Музей історії медицини Галичини) завжди стояли довгі черги, а зупинку трамвая так і оголошували - “Доктор Панчишин”.
Батько був візником і не мав грошей на освіту сина, та Мар’ян вчився на відмінно і за це його на деякий час звільнили від оплати. На навчання в Університеті кошти жертвували львівські меценати.
Під час Першої світової організовував протиепідеміологічні шпиталі, опікувався так званою “летючою” бактеріологічною клінікою. Отримав три військові нагороди.
Під час україно-польської війни, попри те, що благодійниками Панчишина були багаті поляки, став на сторону українців: особисто рятував солдатів під час вуличних боїв, організовував перев’язочні пункти. Тоді ж познайомився із своєю дружиною - Ольгою Кривокульською, яка була санітарним підхорунжим УГА. У них народилося двоє синів - Мар’ян та Юрко.
Оскільки поляки у 1920-их закривали українські школи і недопускали українців до навчання в університетах, Мар’ян Панчишин вчив студентів у себе вдома, а згодом став ректором Українського таємного університету.
Панчишин активно просвічував українців у темі медичної грамотності. За свій кошт відкрив перший у Галичині протитуберкульозний диспансер, купив рентген-апарат, видавав спеціалізований журнал “Лікарський вісник”.
Після окупації Галичини у 1939-ому радянська влада оточила Панчишина особливою “опікою”. Його призначили очільником відділу охорони здоров’я у Львівській області. Був змушений брати участь в Народних зборах про приєднання Західної України до УРСР. Становище депутата використав для порятунку людей від репресій.
При відступі совітів зі Львова в останній момент сховався у пивниці клініки медичного інституту, який було наказано евакуювати до Росії.
В уряді Стецька мав стати міністром охорони здоров’я. За німецької окупації був керівником клініки медінституту, в якому тоді перебувало близько 1200 хворих. Панчишин водночас спробував відновити медичний факультет Львівського університету. Проте німці дозволили лише медичні курси для “унтермешів”, які формально очолював професор із Берліна, але фактично керував ними Панчишин.
Упродовж останніх днів свого життя Панчишин переховувався від польських бойовиків у митрополичій резиденції на Святоюрській горі. Помер 9 жовтня 1943 року через тромбоз коронарних судин серця.
Проект Локальна Історія.
