Микола, позивний Бобер, 30 років. Родом із села Хащів Самбірського району. Звання – старший солдат. Здобув юридичну освіту, працював за кордоном, а коли повернувся в Україну на початку 2018-го, вирішив долучитися до лав Збройних Сил.
«Я звернувся в частину, поговорив з комбатом і ротним, – розповідає Микола, – взяв лист-відношення, з яким поїхав у навчальний центр, де підписав контракт і отримав військово-облікову спеціальність. У 704 полк РХБ захисту Командування Сил підтримки ЗСУ мене взяли на посаду хіміка. Так почався мій шлях у війську. Згодом поїхав на ротацію в зону АТО / ООС на 3 місяці. Працювали з інженерними підрозділами: маскували понтонні переправи».
У 2021 році Микола підписав новий контракт, і навіть хотів звільнятися у березні 2022-го, але почалось повномасштабне вторгнення.
Миколо, яким для тебе було 24 лютого 2022 року?
Ніхто спочатку не повірив, що почалась нова фаза війни. Я зідзвонився з побратимами. Почалося розгортання батальйону, активно набирали людей. Три тижні я був у частині, допомагав з документами. А 11 березня поїхали в Київську область. Проте ми там не працювали, бо не було відповідних умов.
А от коли на початку осені 2022 року наші війська звільняли Ізюм, ми спеціальними машинами і шашками задимлювали переправу через річку Оскіл. Працювали з 80 ОДШБр. Було важко, ворог регулярно вів обстріли, зокрема часто прилітали «Точки У». Потім нас перекинули в Тетянівку, а тоді на Серебрянський ліс. Увесь 2022 рік ми працювали з понтонниками. На початку 2023 року мене вивели на ППД, а потім через місяць поїхав під Бахмут, де працював на АГП.
Аерозольний переносний генератор?
Так. Він важить майже 50 кг, до нього йде бочка з димовою сумішшю. Ти її підключаєш і працюєш. В районі Бахмута в Іванівському ми працювали інтенсивно, бувало, що й тричі на день виїздили. Машини наші диміли трохи далі, бо там, де ми стояли, заходило багато нашої піхоти, танки, БМП. Сили оборони тоді штурмували Кліщіївку. Підрозділи аерозольного маскування прикривали переміщення техніки і особового складу наших штурмових бригад.
У чому складність роботи з АГП?
АГП забираєш з позицій і його треба обслужити. Перевірити, закачати бочку сумішшю, заправити бензин, щось за потреби поремонтувати. Зазвичай виїжджали о 4 ранку, розвозили АГП на точки вночі. Якось ми поставили АГП, відпрацювали. Приїжджаємо по нього на ту точку, де ставили, а його нема. Бочка розірвана, а сам АГП на дереві висить. Мусили знімати його з дерева і вантажити на пікап. До речі, минулого року в березні до нас приїжджали журналісти з «Армія ТВ», знімали сюжет про АГП.
А що з новішого використовували?
Нові шашки від американських партнерів, ми їх називали американками. Також нові моделі УДШ-У українського виробництва, які запускаються за допомогою кільця, як граната: смикнув – розгоряється димова суміш і починається димоутворення. І також УДШ-УП. Вони важать 58 кг, треба двом нести. Американка важить приблизно 20 кг. Але бочки УДШ-УП можна дистанційно запускати. Хлопці в районі Куп’янська успішно це робили. Залежно від вітру і погодніх умов працювали як машинами, так і шашками. Якщо на машинах працювали, чекали наказ по рації, який дим застосовувати. А якщо шашками, то старались чим ближче до ворога поставити. В селі Богданівка Донецької області, наприклад, ставили шашки за 500 м від ворога, щоб прикрити наші штурмові дії. Роботи було дуже багато, часто доводилось спати по 3-4 години. В районі Бахмута ми попрацювали пів року, а потім нас перевели на Херсон. Виконували завдання біля самого Дніпра, тоді в районі Антонівки і трохи вище біля Каховки.
Ти згадуєш різні бригади. З ким найбільше сподобалось працювати?
Коли ми були прикомандировані до Птахів Мадяра 2024 року. З ними сподобалось працювати. У них завжди був зв’язок, старлінки працювали, ставлення було хороше.
З твоїх слів можна зробити висновок, що підрозділи аерозольного маскування застосовують переважно тоді, коли йде маневрена війна. А коли позиційна – менше.
Так, коли ми стоїмо в обороні, димовиків застосовують менше. Коли наші підрозділи здійснюють наступальні дії, то нас використовують для прикриття роботи штурмових груп та переміщення техніки.
Чи траплялось бачити роботу димовиків ворога?
Ми бачили відео їхньої роботи. В районі Серебрянки стикалися з наслідками роботи їхніх РХБ підрозділів. Нам повідомили, що на іншому березі річки Сіверський Донець окупанти залишили шашки УДШ. Коли відступали, вони не встигли їх застосувати, за річкою були розбиті їхні понтони. Димовики ворога мали їх прикривати, але не вдалося. Там попередньо уже попрацювали наші сапери, тож ми спокійно переправилися через канал, позбирали їх, щоб використати у своїх цілях.
Які зміни ти помітив у тактиці застосування підрозділів аерозольного маскування: з 2018 року, коли ти прийшов у військо, на початку повномасштабного вторгнення і зараз, на третьому році війни?
Перед повномасштабним вторгненням у нас було багато тренувань. На початку великої війни ми працювали дуже багато. Тоді ще не застосовували стільки дронів, тож ми могли під’їжджати дуже близько до ЛБЗ. Якщо у 2022-му працювали переважно на машинах, то вже у 2023 році частіше застосовували АГП і шашки. Коли працювали на Запоріжжі у 2024-му, у нас був детектор дронів “цукорок”, то ми розуміли, що там літало багато ворожих дронів, які постійно знімали наше переміщення. Зараз складно димовикам працювати машинами, бо є велика загроза від дронів. Життя екіпажу на першому місці. Адже машину можна зремонтувати або взяти нову, а досвідчених фахівців, які працюють кілька років на машині і знають її від А до Я, треба берегти.
Яким бачиш дальший хід війни?
Ворог переважає нас у живій силі, зараз вони просуваються по всій лінії фронту. Це війна дронів та артилерії, тому щоб вибити ворога з наших територій, нам треба ще більше зброї. А суспільству – зберігати єдність і підтримувати ЗСУ.
Текст надано службою зв'язків з громадськістю 704 полку РХБ
захисту Командування Сил підтримки Збройних сил України
