В 1967 році, в тодішній радянській Україні стався безпрецедентний випадок – як для юриспруденції самої республіки, так і загалом всього світу.
Президія Верховної Ради УРСР прийняла рішення судити людину не за чинним законодавством, а за тим, яке діяло ще у 1927 році.
Різниця полягала у найвищій мірі покарання. Станом на 1967 рік це був вирок - 25 років тюремного ув'язнення. На 1927 рік – розстріл. Цей вирок стосувався Антона Олійника, уродженця хутора Березина Друхівської сільради (нині це терени Березнівського району) Рівненської області, члена ОУН.
Довело можновладців до таких крайнощів те, що Олійник як політв'язень, засуджений на 25 років, тричі втікав з найбільш охоронних місць ув'язнення. Навіть із сумнозвісного Володимирського Централу. При цьому в способах втечі, оригінальних, хитромудрих і просто неймовірних, йому міг би позаздрити навіть легендарний Устим Кармелюк.
Втім, не це головне. Головне, що опиняючись короткочасно на волі, Антон Олійник не припиняв боротьби за незалежність України. І саме він у цьому сенсі є одним із останніх, якщо взагалі не останнім, ОУНівським форпостом, який ліквідували комуністи. Його розстріляли 6 лютого 1967 року.
12 томів кримінальної справи, і в кожному томі від 311 до 628 сторінок. Саме таке "досьє" збереглося в архіві Служби Безпеки України на злісного ворога України, як називали Антона Олійника.
Джерело: Gazeta.ua
