«Був в нас собака Лабусь. То він що, йому треба було перенести штафетки, листівки перенести до Подусова. Він такий кудлатий був, то йому в тую шерсть там закручували маленьку листівку паперу. І на шпильку прищіпали, і зверху тою шерстю другою пригладжували…
Так: «Лабусь, до Подусова йди!», дали йому поїсти і він пішов через ліс до Подусова. Там прийшов на ту хату де штаб таємний розміщався, там знали де він має мати ту листівку. Відкривали, читали і писали наступну. Дали йому поїсти знов і йди до Полюхова. І він через ліс приходить до сестри. Вона йому знов то відкривала і читала. І вже дівчата зв’язковими не були, а був Лабусь. Ніхто не знав, що Лабусь такий партизан…
Навіть собака, ви розумієте, мав ненависть до тих москалів. Вони як зайшли до хати, а він як рвонув на них, то ми перестрашилися, бо думали, що його застрілять… І потім, того Лабуся, таки москалі застрілили. В селі застрілили».
Зі спогадів Ганни Думич, с. Малий Полюхів Перемишлянського р-ну Львівської обл.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ