7 липня 1878 року у селі Мурафа на Харківщині народився Іван Кучугура-Кучеренко, український кобзар.
Ще в дитинстві перехворів віспою і втратив зір. Тому мав поводиря. У 12 років навчився грати на бандурі, пізніше став подорожувати Україною і Росії, виконуючи українській пісні та думи. Його репертуар налічував близько 300 пісень.
На запрошення Миколи Лисенка приїхав до Києва викладати у студії бандуристів музичної школи. Він був серед тих, кому дали вання Народного артиста УНР (1919) та УСРР (1925), хоча згодом радянська влада позбавила його цього звання. Автор пісні «На високій дуже кручі», присвяченій Тарасу Шевченку.
Як згадували очевидці, кобзар вкладав всю душу в трагічні пісні:
«По його щоках текли сльози, а він співав… Від обертонів його голосу, який линув особливо м’яко та був такий чарівний, що проймав ніби електричним струмом, а в горлі з’являлися спазми, очі розраджувалися сльозами. Коли він закінчив співати, то навіть не підвівся на гучні привітання, тому що сам плакав, і, соромлячись, витирав хустиною сльози».
Був високого зросту, носив пишні вуса і зачаровував своїм баритоном.
Розстріляний 24 листопада 1937-го за «участь у контрреволюційній організації». Донос написали працівники Харківського обласного управління культури, які закидали Івану Кучеренку, що свого часу той співав «Марш Петлюри», «Утечу більшовиків з України», релігійні псалми.
Аби приховати правду, влада поширювала чутки, нібито кобзаря було лише заслано, а стратили його німці 1942-го.
