28 жовтня 1924 року у доповідній по Наркомосу (Народний комісаріат просвіти) УСРР зазначалося, що в республіці налічувалося 2 мільйони 227 тисяч неписьменних.
Найкраще боротьба з ліквідацією неписьменності провадилася на Одещині, найгірше – на Катеринославщині та Полтавщині. По всій Україні налічувалося 7 тис. 841 школа для неписьменних і 417 шкіл для малописьменних. Забезпеченість учнів підручниками становила у містах 80%, а на селі – 40-45%.
1921-го почалась кампанія з ліквідації неписьменності серед населення. Контролював процес Наркомат освіти, а реалізацію здійснювала Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписьменністю. 1923-го ще й новостворене товариство «Геть неписьменність!» Вчителями у порядку трудової повинності мали стати усі хто володів грамотою. Активістів лікнепу називали по-військовому – культармійцями.
Організовувались гуртки при школах та підприємствах. Заняття відбувались чотири рази на тиждень протягом 3-5 місяців і сюди залучались діти від 8 і дорослі до 50-ти років. З жінками, які мали малих дітей і не могли відвідувати пункти лікнепу, учителі заняття проводили вдома. Ті, хто опанував науку отримували пільги. Робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітку. Селяни – 20 % знижку при обов’язковому страхуванні майна, поза чергою молоти зерно у млинах.
Агітпром випускав купу наочності. Поширювались тематичні плакати та листівки із закликами: «Письменний, пам’ятай завжди: темному потрібна твоя допомога», «До знань, діти праці, скиньте неуцтва ніч!». Для навчання неписьменних видавалась спеціальна література, розрахована на певні категорії населення – робітників, селян, батраків: буквар «Геть неписемність!», «Буквар селянина», книга-читанка «Ми новий світ збудуємо».
