Після Євромайдану на найвищих посадах в Україні опинилися люди, які ведуть активне політичне життя у соціальних мережах, працюючи оперативніше за класичні прес-служби своїх відомств.
Хоча для країн заходу такі феномени як "Twitter-дипломатія" та міграція чиновників у соціальні мережі вже давно стали звичним явищем, для України це було в новинку.
Наприклад міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який чи не найактивніший у соцмережах, навіть отримав глузливе прізвисько "Facebook-міністр".
При цьому президент та прем’єр також розгорнули бурхливу активність у мережах, змагаючись, у кого більше прихильників.
Проте експерти сумніваються, що соціальні мережі зробили владу більш відкритою й сперечаються, чи можна говорити про феномен "цифрової демократії".
При цьому до 2014 року використання посадовцями соціальних мереж було швидше винятком з правил та виглядало достатньо формальним.
Під час протестів на Євромайдані, коли роль соціальних мереж була дуже великою, багато опозиціонерів почали активно писати у Facebook та Twitter.
Після зміни влади ці люди отримали посади, але користуватися соціальними мережами не перестали.
Часто саме там вони пишуть про свої наміри і проекти рішень, набирають тисячі лайків і сотні коментарів.
Найяскравіший приклад – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який ледь не щодня на своїй сторінці в мережі оприлюднює ексклюзивну інформацію про роботу міліції.
Його повідомлення випереджають прес-релізи МВС, а в коментарях до постів йдуть запеклі дискусії, в яких бере участь сам міністр.
Саме пост пана Авакова від 12 січня став першоджерелом інформації про оголошення колишнього президента Віктора Януковича та прем’єра Миколи Азарова у розшук Інтерполом.
Він став одним із найпопулярніших українських блогерів – на його сторінку підписані 260 тисяч користувачів.
Його пости надзвичайно емоційні та особистісні, створюють враження, що він їх пише власноруч.
З іншого боку, саме за це Арсена Авакова постійно критикують, мовляв серйозними речами не займається, а тільки пише пости у Facebook.
Перед формуванням нового складу уряду соратник Петра Порошенка Микола Томенко навіть заявляв, що "Facebook-міністри" – це погано.
"Ми хочемо заборонити Facebook-міністрів", - заявив політик одразу після парламентських виборів, вказуючи, що це інструмент самопіару.
Менш активний у Facebook міністр юстиції Павло Петренко, хоча його екаунт також випереджає прес-службу.
Показовий випадок трапився під час розгляду Венеціанською комісією рішення щодо українського закону про люстрацію.
У прес-службі політика не змогли прокоментувати ситуацію, порадивши ВВС Україна стежити за сторінкою міністра у мережі, де той сам одразу виклав найсвіжішу інформацію прямо із засідання комісії.
Багато членів парламенту та керівників фракцій ведуть ледь не пряму Twitter та Facebook трансляції з подій, на які не допускають журналістів.
Так було під час узгодження коаліційної угоди, коли кожне рішення чи конфлікт з’являлося в мережі майже одразу.
Те саме стосувалося бюджетної ночі, коли Олег Ляшко постійно публікував у Facebook погоджені з урядом зміни до проекту бюджету.
Президент України Петро Порошенко також активно використовує Twitter та Facebook.
Окрім постів про міжнародні зустрічі та наради, на його сторінках дуже часто анонсуються рішення, які ще не ухвалені й тільки згодом публікуються його прес-службою.
До прикладу, так було з анонсом підписання закону про люстрацію, а також наданням українського громадянства майбутнім міністрам уряду.
Його сторінка запустила хвилю підтримки жертв трагедії біля Волновахи #JeSuisVolnovakha.
Міністр закордонних справ Павло Клімкін у Twitter намагається писати у неформальному стилі і жартувати.
Його повідомлення набагато оперативніші за коментарі МЗС й більшість зустрічей та візитів спочатку анонсуються саме у соціальних мережах.
Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк у соціальних мережах переважно публікує сухі повідомлення з посиланням на новини уряду.
На початку 2013 року неурядова організація Інститут світової політики оприлюднила дослідження про використання українською владою такого інструменту, як "Twitter-дипломатія".
Він став популярним у західних країнах з другої половини 2000-х років, а лідерами у цій сфері тривалий час були США, де цю концепцію вперше сформулювали.
Згідно з дослідженням, станом на кінець 2012 року найвдаліше новим інструментом державного впливу в соціальних мережах користувалися європейські та американські дипломати.
Найпопулярнішим екаунтом у Twitter була сторінка Барака Обами, ООН, тодішнього міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта, Держдепу США та МЗС Великої Британії.
Експерти інституту вказували, що українські дипломати значно відставали й їхні сторінки мали в сотні й тисячі разів менше фоловерів, аніж західні колеги.
Зокрема, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко мав трохи більше тисячі читачів у Twitter, а сторінка МЗС – півтисячі.
Зараз Павло Клімкін має 51 тисячу читачів, а МЗС – 31 тисячу. Сторінку президента України читають 306 тисяч користувачів Twitter.
Його обійшов прем’єр-міністр Арсеній Яценюк – сторінку глави уряду читають 308 тисяч користувачів.
У Facebook пан Яценюк з 311 тисячами також обходить президента з 299 тисячами користувачів.
Щоправда Петро Порошенко відкрив свої сторінки пізніше за Арсенія Яценюка.
У звіті ІСП вказано, що в 2012 році, коли проводилось дослідження, сторінка президента Віктора Януковича не оновлювалась цілий рік й майже не підтримувалась.
Найпросунутішим користувачем соціальних мереж за попереднього президента вважався прем’єр-міністр Микола Азаров.
Його повідомлення зазвичай були дуже сухі, проте кожної п’ятниці він відповідав на кілька обраних питань від користувачів Facebook. Його сторінку читали 63 тисячі користувачів.
Політичний технолог Денис Богуш запевнив ВВС Україна, що в українських реаліях активність чиновників в соціальних мережах – це водночас і більша відкритість влади, і піар чиновників.
"Це добре, що вони з людьми намагаються спілкуватись ще й в соціальних мережах, більше можливості дізнатись про їхню роботу", - вважає експерт.
Він вказує, що більшість політиків самі через Facebook не спілкуються, а за них це роблять помічники.
Натомість політолог Володимир Фесенко не вважає фейсбукізацію чиновників чимось занадто корисним для демократії.
"Перехід політиків у соціальні мережі – це технологія та мода, але аж ніяк не посилення демократії", - розповів ВВС Україна пан Фесенко.
Експерти вказують, що зараз можна говорити про нову реальність - "цифрову демократію", проте надають цьому зовсім інше значення.
"Раніше думали, якщо немає в телевізорі, то тебе немає в політиці. Зараз з’явився новий тренд – якщо немає в соціальних мережах, то тебе немає в політиці", - вказує Володимир Фесенко.
За його словами, це просто нова комунікаційна реальність, в якій треба бути присутнім.
З іншого боку, пан Богуш вказує, що достукатись до людей через соцмережі швидше та дешевше, що дає більше можливостей молодим політикам.
На думку Дениса Богуша, попередня влада була більш закритою та не зовсім вміла користуватись інструментом соціальних мереж. Зараз до влади прийшли молоді політики, для яких інтернет - звична сфера.
"Але це аж ніяк не робить владу відкритою. Скоріше - це імітація відкритості", - зауважив Володимир Фесенко.
Експерти погоджуються, що присутність міністрів у соціальних мережах не робить владу більш відкритою, але без соціальних мереж ефективна комунікація вже неможлива.
"На заході сторінки високопосадовців давно стали офіційним джерелом оперативної інформації, це реальність", - резюмував Денис Богуш.
