27 січня – вшанування пам’яті жертв Голокосту. Львів’яни традиційно зберуться на міжконфесійну молитву і жалобний мітинг біля пам’ятника жертвам Голокосту. У роки німецької окупації у Львові була знищена практично вся єврейська громада. Однак тема львівського Голокосту у більшості шкіл не викладається взагалі.
Із вчителем історії львівської СШ №62 Вікторією Лехнюк гортаємо академічний підручник з історії України для 11 класу, який розпочинається з подій 1939 року. Попередній за 10-й клас закінчується 1921 роком, правда програма занять розписана до початку війни, яка скрізь називається лише Велика Вітчизняна, а не радянсько-німецька.
«Є один параграф «Окупаційний режим в Україні». Це одна тема на урок, тут є все – концтабори, масове нищення людей і Голокост. Якщо профільний клас, то це кілька годин, а звичайний, то одна година на все вивчення. Все залежить від позиції вчителя історії. Якщо йти чітко за програмою, то нічого не встигнеш подати. У мене є профільний клас, там чотири уроки історії на тиждень, я всі теми, які хочу подати учням встигаю розповісти, все, що вони мають знати. Є у нас і львовознавство, курс історії Львова, чим так захоплюють діти, щоб знати про своє місто, щоб проводити екскурсії. Хоча у навчальному плані львовознавства немає, одні школи знаходять час на факультатив, інші – ні. Якщо йти за програмою, то про Львів, крім 30 червня 1941 року, нічого не знайдете, звісно про львівський Голокост теж ні слова», розповідає вчитель Вікторія Лехнюк.
Однак так як викладає історію України Вікторія Лехнюк є радше винятком із загальної ситуації, коли переважно у вчителів не вистачає годин, немає літератури, факультативів з львовознавства та історії Львова і, звісно, що про львівський Голокост нічого не згадується і школярі про цю жахливу трагедію майже нічого не знають, натомість студенти, з якими спілкувалась, мають лише загальне уявлення.
До 1939 року єврейська громада у Львові творила атмосферу міста, його культуру. Про Львів єврейський розповідають численні написи на їдиш на львівських кам’яницях, назви вулиць, старий єврейський квартал, де залишився лише фрагмент синагоги «Золота Роза», яку у 1942 знищили німці. До війни у Львові було близько тридцяти синагог. За чисельністю євреї у місті були другими після поляків, їх мешкало близько 120 тисяч. У записах міської актової книги, датованої кінцем ХІV століття, мовиться про єврейську громаду, яка проживала у межах міських фортифікацій.
Сьогодні у Львові пропонують екскурсії про єврейський Львів, це радше веселі оповідки про життя євреїв до війни переважно через призму кав’ярень. Тим часом подальша доля львівських євреїв оминається.
Довкола теми львівського Голокосту роками тривають гарячі дискусії, панують суб’єктивні думки, відбувається маніпулювання фактами. Посеред істориків навіть утворились різні групи, які підтримують певні позиції, і ворогують між собою. За різними даними, під час Шоа у Львові загинули майже 130 тисяч євреїв, серед них і ті, які втекли з Польщі у Львів у 1939 році.
Втім досі виникають найбільші суперечки про події у Львові від кінця червня до серпня 1941 року, коли у місті відбулись стихійні єврейські погроми. Нацисти дуже добре використали у своїй пропаганді факт винищення енкаведистами у в’язницях українців і знаряддям для реалізації плану винищення євреїв обрали городян з середовища міського шумовиння, це були і українці, і поляки, і львів’яни інших національностей.
Історик Андрій Козицький, автор книжки «Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті» каже, що в львівському університеті імені Івана Франка читається курс для студентів про Голодомор і Голокост дев’ять років. Суперечки довкола жахливих львівських подій у 1941 році, каже, виникають через те, що зумисно маніпулюється тема антисемітизму в Західній Україні.
«Звісно, що ці теми мають викладатися, але з усіма вже сьогодні доступними нам фактажами. Багато українців рятували євреїв, переховували їх. Ті євреї, які вижили, могли вижити лише завдяки допомозі місцевого населенню. Є десятки прикладів, як львів’яни переховували євреїв. Тема масової смерті дуже зачіпає людське сумління і багато людей її оминають. У нас викладання дуже делікатне в університеті, у школі. У Львові є пам’ятні місця євреїв, названі вулиці. Ми не можемо говорити про великий суспільний інтерес до цієї теми, бо вона складна і страшна, до неї не можна апелювати постійно, але нею не можна маніпулювати і вигадувати якісь факти, приписувати цю трагедію українцям», – наголошує науковець.
Найгірше у нинішній ситуації з викладання історії у школі це те, що вчителі інтерпретують минуле на власний розсуд, зі своєї позиції і розуміння минулого.
