Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн
Культура  |  Волинь

Щирець. Погляд із Золотої гори

Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
Фото проекту Локальна історія.
1/6
Осінні мандрівки дуже настроєві. Коли сонце пронизує кришталеве повітря, коли ліси пломеніють багряним листом, коли дорога не втомлює, а наповнює теплими враженнями і добрим настроєм. У таку пору гріх сидіти вдома. Оскільки ідея з мандрівкою не була запланована, то вибиратись треба десь недалечко, але щоб було на що подивитись.

Щирець! Це місто саме для такої виправи. Маршрутки їдуть часто і доброю дорогою (усього 30 км від Львова). А можна й електричкою дістатись.

Місто дуже мальовниче: заховалось поміж опільських пагорбів понад річкою Щиркою. Цікаво - це річку назвали на честь міста чи місто привласнило собі річковий топонім? Відповідь на це запитання я так і не знайшов. Бо не шукав. Немає сенсу. Краще не мудрувати, а мандрувати. Бо в Щирці є що подивитись - місто знане з 1113 року! Давніше за Львів. Щоправда, з тих далеких часів до нас нічого не дійшло. Щирець так часто палили і руйнували татари й інші грабіжники, що від нього могло взагалі нічого не залишитись. На щастя, люди не полишали своє місто і щоразу відбудовували його.

Місто колись було районним центром, доста величеньке (понад 5 тисяч мешканців), охайне та ошатне. А ще у Щирці є готель.

Розпочати проходи Щирцем раджу із Золотої гори, що височіє над містом. На ній колись стояв замок, а тепер знаходиться дивовижна церква Різдва Богородиці, обнесена муром з бійницями. На одному кінці муру є маленька бастея, перетворена на капличку. Церква дуже давня. Подейкують, що стоїть ще на княжих фундаментах, товщина стін майже до двох метрів! Але й вона часто горіла та нищилась завойовниками, тож не раз перебудовувалась та реставрувалась. Останнє перелицювання здійснено 1892-му році. Перлиною храмового комплексу є надбрамна вежа-дзвіниця, складена з дикого каменю та накрита ґонтом. Надзвичайно гармонійна будівля.

Із Золотої гори відкривається чудовезний краєвид на місто, довколишні пагорби та лани. Унизу за переїздом підпирав небо шпиль старовинного костелу. Храм зведено у 1556-му році на румовищі попереднього, що відомий з 1400-го. Костел святого Станіслава, як і сам Щирець, не раз горів та нищився. Але щоразу поставав з попелу. Могутня споруда служила й для оборони міста від зайд. Перед костелом є елеґантна дзвіниця з витонченими скульптурами. У храмі не припинялась служба навіть за совєтчини.

Неподалік костелу знаходиться меморіал полеглим за волю України та музей. На цьому місці 26 червня 1941-го року перед втечею енкаведисти на чолі із якимсь Жорою Поповим розстріляли 26 в’язнів-патріотів зі Щирця та довколишніх сіл. Закатовані були громадськими діячами, просвітянами та українськими студентами. Тутешні мешканці самі приносили до музею речі. Щоб пам’ятали...

Мандрівка Щирцем була б не повноцінною, якби я не навідався до старезної Троїцької церкви ХYІ століття. Вона теж обнесена муром і виглядає грізно та водночас елеґантно. Поруч зґрабна дерев’яна дзвіниця ХYІІІ століття. Цікаво, що у Троїцькій церкві до Незалежності функціонував музей атеїзму. Добре, що не склад, хлів чи в’язниця. Пощастило церкві.

Колись у Щирці мешкали українці та поляки, євреї і німці. Останні навіть мали свою колонію, що звалась Розенберг. Та воєнні лихоліття усе змінили. Численна єврейська громада була знищена німецькими окупантами в таборі смерті Белжець. Залишились маленькі кам’яниці з крамницями. Та ще кіркут (окописько, цвинтар) під Злотою горою. Він великий, вражаючий. Рядами стоять поховальні тесані кам’яні плити (мацеви) і волають до високого неба про пам’ять. Ще два роки тому цвинтарем можна було ходити, розглядаючи дивовижні орнаменти та малюнки на мацевах. Але нині я не зміг продертись крізь щільний підлісок з ожини, терену та гілляччя. Мацеви заховані у щільних хащах. Кіркут знову поглинає природа та людська байдужість.

...Втомлене сонце уже хилилось до овиду. У призахідних променях храми, кам’яниці, річка, дерева та лани золотились і сяяли, наче прощаючись перед сном. Годилось попрощатись із тихим Щирцем, річкою, Золотою горою та хитромудрими котами, які наглядали за мною, де б я не йшов. І я поділився з котиками канапкою. Тепер знатиму, що в Щирці хтось мене любить. Щирець вартий того, щоб до нього повертатись.

Богдан Волошин, проект Локальна Історія.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ