Сьогодні день народження першого історика української літературної мови, педагога і громадського діяча Павла Житецького
Рівно 180 років тому він народився в Кременчуці у родині священика. Згодом вступив до Полтавської духовної семінарії, пізніше навчався у Київській духовній академії та Київському університеті. Був талановитим публіцистом, писав українською мовою. У статті під назвою «Російський патріотизм» наполягав на життєздатності незалежної української літератури та культури.
Та на Батьківщині борця не цінували. У Києві університет відмовився надати йому кафедру, зате до Петербургу запросили. Кілька років він викладав у тамтешньому університеті. За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук обрала Павла Гнатовича членом-кореспондентом. У Києві ж гідним докторського ступеня його визнали лише за кілька місяців до смерті. Відомий журналіст Сергій Єфремов писав з цього приводу: «було вже пізно: сили пішли на боротьбу з житейськими незгодами».
А життя у Житецького справді було непросте. Він був активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади». Це була організація української інтелігенції у Києві, яка займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю. Її діяльність була заборонена Емським указом. До складу «Громади» входили такі важливі для України постаті, як Володимир Антонович, Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький та Павло Чубинський. Також Павло Гнатович писав для видання «Киевская Старина».
Павла Житецького називали «гросмейстером від філології». Говорили, що він був надзвичайно живим та чуйним громадянином, любив Батьківщину. Вболівав за Україну настільки, що усі незгоди, які переживала країна, пропускав крізь себе. Волів, аби всі, як він сам, розуміли особливості українського фольклору та правопису.
Він став першим істориком української літературної мови і написав понад 30 праць. Серед них «Нарис літературної історії української мови в XVII ст.», «Про українські народні думи» та інші.
У травні 1909 Павла Житецького вразив інсульт. Він повністю втратив рухомість, його світлий розум виявився заручником хворого тіла. Після цього Павло Гнатович прожив ще майже два роки. Поховали видатного українця на Байковому кладовищі у Києві.