Сьогодні, 22 березня, у Львові відбулася презентація результатів моніторингу „Релігія і парламентські вибори - 2006”, який здійснювався в рамках реалізації проекту „Релігія у контектсті виборчих орієнтацій та поствиборчих преференцій українського соціуму: січень-липень 2006”. Як зазначив менеджер проекту Ростислав Макушак, моніторинг складається з двох частин. Перша частина охоплює системний аналіз 45 політичних партій та блоків, а друга – моніторинг 60 національних та регіональних медіа, приблизно половина з яких репрезентують власне релігійну точку зору на суспільні процеси, оскільки вони є офіційними органами конкретних церков та релігійних організацій.
„Зараз у нашому суспільстві помітні дві крайності – перша, це заперечення можливості залучення релігії до політичного життя, тобто існує ідеологія, що релігія і держава мають бути ізольовані одна від одної, — розповів керівник проекту, доцент ЛНУ імені І. Франка Андрій Юраш. – З другого боку, ми бачимо прагнення використати релігію неприродним спекулятивним способом, але завдяки нашому моніторингу випливає третя позиція: духовна, природна взаємодія, взаємоспівпраця між релігією та державою. Зокрема, цьому передує історичний аспект”.Андрій Юраш розповів, що, відстежуючи процес на перетині політичної та церковно-релігійної ділянок протягом останньої фази парламентської виборчої кампанії, можна відзначити кілька особливостей та тенденцій, з яких окремі підтверджують традиційні схеми та уявлення про специфіку взаємодії релігійного і політичного у рамках виборчих процесів, а інші свідчать про зародження нових стосунків і форм взаємодії. Серед значних для українського суспільства тенденцій слід відзначити такі: хоч релігійні та інші проблеми духовної сфери не належать до пріоритетних питань, які знаходять відображення у програмних документах українських партій та блоків, що беруть участь у виборах (за окремими винятками, наприклад програми Блоку безпартійних „Сонце” та Соціально-Християнської партії), але у реальній діяльності та передвиборній активності партій акцентування на формах і способах взаємодії з релігійними організаціями займає більше і доволі вагоме місце. Більшість суб’єктів політичного процесу, які мають згадки про релігійні проблеми у своїх програмах, декларують рівне ставлення до всіх церков та релігійних організацій, при тому в реальності ті ж політичні сили вибудовують спеціальні стосунки з окремими з церковно-релігійних структур. Серед тенденцій, які тільки-но народжуються чи починають набувати конкретніших форм, слід відзначити, що для значної кількості суб’єктів виборчого процесу стає все більш звичним спеціальне наголошення на пріоритетності співпраці чи можливості надання в інший спосіб пріоритетів певній конфесій чи церкви. Насамперед це стосується тих пролітичних сил, які роблять спеціальний наголос на потребі для України будувати особливі стосунки з Росією, а тому в контексті такої світоглядної та ідеологічної спрямованості виглядає не тільки логічною, а й необхідною побудова спеціальних стосунків з тією гілкою УПЦ, яка перебуває в юрисдикції Московського патріархату. Однозначно і відверто така орієнтованість зафіксована у програмних документах КПУ, Блоку Наталії Вітренко „Народна опозиція”, виборчого блоку „Держава – Трудовий Союз”, виборчого блоку політичних партій „За Союз” та Партії політики Путіна. На противагу цій тенденції для інших політичних сил, зокрема Українського народного блоку Костенка-Плюща, Українська консервативна партія принципового значення набуває необхідність формалізованого зазначення партнерських стосунків з іншим табором у середовищі українськоо православ’я: церкви чи церков, які своїм стратегічним завданням бачать утворення єдиної помісної церкви.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ