Сьогодні, 4 листопада, у Львівській науковій бібліотеці відкриють Палац мистецтв Тетяни і Омеляна Антоновичів, який розташують у відреставрованому будинку Баворовських, що на вул. Бібліотечна. Як розповів «Гал-info» заступник голови Львівської ОДА Тарас Батенко, Омелян Антонович - один із найбільших меценатів бібліотечної справи в Україні.
«Омелян Антонович — останній нащадок славетного роду Антоновичів, йому вже 92 роки. Ця людина разом із своєю вже покійною дружиною, живучи закордоном, спонсорувала великі кошти — кілька мільйонів доларів, у розвиток бібліотечної справи у Львові, зокрема в бібліотеку «Оссолінеум». Коли померла дружина, пан Омелян повернувся до Львова доживати свого віку. Він відреставрував наукову бібліотеку ім. Василя Стефаника, в тому числі і реставрацію бібліотечного комплексу на вулиці Бібліотечній, 2, де сьогодні відкриватимуть Палац мистецтв Тетяни і Омеляна Антоновичів. На вулицю Бібліотечну, 2 найближчим часом перейде частина фондосховищ бібліотеки Стефаника».
Нагадаємо, комплекс реставраційних та будівельних робіт на вул. Бібліотечній, 2 здійснили за рахунок пожертв відомого українського мецената Омеляна Антоновича (понад 1 млн. доларів США), уряду Польської республіки (560 тис. злотих) та фінансування з державного бюджету (382 тис. грн.)
На урочисте відкриття Палацу мистецтв Тетяни і Омеляна Антоновичів прибуде міністр культури Республіки Польща.
Омелян Антонович народився 6 лютого 1914 р. у м. Долина в сім'ї судового урядника. 1924 р. закінчив початкову школу і два роки вчився в українській гімназії у Долині. 1926 р. після вступних іспитів зарахований учнем третього класу Української Академічної гімназії (м. Львів). Тут брав активну участь у молодіжному Пласті. З 1930 р. через нестатки вдома продовжив навчання у гімназії м. Перемишля. Тут долучився до діяльності ОУН, став членом "Молодої Громади". 1932 р. склав матуру і вступив на правничий факультет приватного Католицького університету у Любліні.
У травні 1933 р. склав перший правничий іспит. У вересні 1933 р. сім'я Антоновичів переїхала на постійне проживання до Львова (тепер вул. С.Бандери, 21). Омелян Антонович готувався до вступу до Українського вільного університету. Брав активну участь у боротьбі за українську школу, інших акціях протесту проти свавілля польської влади. Після карпатського вишколу у молодіжному таборі ОУН був призначений у склад крайової екзекутиви Перемиського повіту. 24 жовтня 1933 р. за приналежність до ОУН і участь у національному русі заарештований польською поліцією. У червні 1934 р. рішенням суду позбавлений волі на 6 років. Покарання відбував у Перемишлі та Тарнові. У 1937 р. звільнений за амністією. Один рік вчився у польовій торговельній школі. 1938 р. — здобував освіту у Вищій Торговельній академії у Познані. 4 лютого 1939 р. — уникаючи чергового арешту, втік до Ґданська. У серпні 1939 р. — проходив бойовий вишкіл в Австрії. З початком Другої світової війни виконував доручення Центрального проводу ОУН у різних країнах Європи. 13 вересня 1941 р. за дорученням виконувача обов'язки керівника ОУН Миколи Лебедя (Степан Бандера був під наглядом гестапо) переїхав для конспіративної роботи у Берлін.
15.09.1941 р. заарештований гестапо. З грудня 1941 до кінця серпня 1942 р. перебував у концтаборі Саксенгаузен (особовий № 41068). Під наглядом проживав у Берліні. За дорученням М. Лебедя поїхав завершувати юридичні студії до Праги в Український університет. Щотижня зголошувався до гестапо, з дозволу якого їздив до Берліна.
30 квітня 1943 р. у Празі знову заарештований гестапо і перевезений до Берліна. Знову потрапив у концтабір Саксенгаузен (№ 72266). 19 жовтня 1944 р. був звільнений. Після війни працював при Міжнародній організації біженців у Мюнхені.
15 червня 1946 р. одружився з Тетяною Михайлівною Терлецькою. 1949 р. емігрував до США. Тут працював на різних роботах.
17 січня 1954 р. був обраний головою Об'єднання українців Вашингтону, сприяв розбудові організованого життя української громади.
З 1960 р. і до 2005 р. Омелян Миколович Антонович був знаним фермером.
У 1980 р. організував Доброчинну Фундацію Омеляна і Тетяни Антоновичів. У 2004 р. нагороджений відзнакою «Почесний громадянин міста Львова»
Тетяна Антонович (15 квітня 1915, Відень — 23 вересня 2001, Вашингтон, США, похована на Личаківському цвинтарі у Львові) — громадсько-культурна діячка, доктор медицини, професор.
Закінчила гімназію сестер Василіянок у Львові. Медичні студії розпочала в Монтпельє (Франція) й продовжила при Віденському університеті, де здобула вчений ступінь доктора медицини (1941). Працювала в університетській поліклініці та в міській лікарні Львова, після війни — при міжнародній організації біженців в Мюнхені. У Німеччині 15 червня 1946 р. одружилася з доктором права Омеляном Антоновичем.
У 1949-му емігрувала до США, де розпочала вивчати патологію. У 1953 році закінчила резидентуру при Джорджтаунському університеті й залишилася там працювати асистентом-викладачем, а згодом професором за здобутою спеціалізацією. Викладаючи загальну патологію, доктор Т. Антонович зацікавилася нефропатологією й перша серед нефропатологів Вашингтону застосувала електронний мікроскоп у дослідницькій та клінічній практиці.
Вона не обмежила наукової роботи одним навчальним закладом і працювала також професором-викладачем в університетах Джорджа Вашингтона, Дж. Гопкінса й Гарвардському. Завдяки багаторічній праці при Інституті патології Військово-морських сил США, де очолювала відділ нефропатології, доктор Антонович була призначена професором патології у Військовому університеті медичних наук. Вона організувала й очолила курси для лікарів-патологів та нефрологів і їздила з доповідями по всьому світу. У 70-х роках викладала у Гельсінкі, Афінах і Токіо; у 80-х — у Мельбурні, Тринідаді, Базелі й Теґерані, У жовтні 1989 року вперше побувала в Києві, куди згодом часто приїздила викладати. Основні наукові дослідження Т. Антонович присвячені ураженням кровоносних судин, нирок, хворобі "системний червоний вовчак" та змінам, що відбуваються в нирках при захворюваннях на СНІД.
Доктор Тетяна Терлецька-Антонович — авторка численних наукових праць і чотирьох монографій з нефропатології. У 1980 році разом із чоловіком, доктором Омеляном Антоновичем, заснували "фундацію Антоновичів", яка нагороджує авторів визначних робіт з літератури та історії як України, так і діаспори.
