Із цих трьох власних назв лише святий Миколай був реальною людиною, два інших – вигадані персонажі. Причому в різні часи, різними народами і з різною метою. І два останніх не можуть бути «альтернативою» святому Миколаю, хоча дехто сприймає їх саме так. Про це йдеться у матеріалі Православної церкви України.
Святитель Миколай Чудотворець, архієпископ Мир Лікійських, народився наприкінці ІІІ ст. За своє життя він звершив багато добрих і богоугодних справ: зцілював і повертав до життя людей, рятував голодуючих і несправедливо засуджених, завжди простягав руку допомоги бідним і нужденним. Тобто, жив не для себе, а для людей, а відтак – для Господа. Тож завдяки своїм вчинкам був прославлений і канонізований Церквою Христовою. І вже багато віків християни мають в особі святого Миколая небесного заступника, помічника, духовного цілителя й розрадника.
На наші землі шанування святого Миколая прийшло у Х ст. в час поширення християнства. Цей святий дуже полюбився нашому народові, і з часом день його пам’яті у грудні став найулюбленішим зимовим добрим святом з подарунками, солодощами, гостинами, дитячими розвагами тощо.
Але в нашій історії в минулому столітті трапилась велика біда під назвою «радянська влада» і «комунізм». Через богоборство та нав’язуваний атеїзм партійні вожді заборонили й усіляко намагалися стерти в народній пам’яті постать святого Миколая. Тоді й поширили персонаж Діда Мороза – «на заміну» християнському святому та на противагу популярному на Заході Санті, адже тодішній комуністичний лад був атеїстичний та антикапіталістичний.
«Дебют» новорічного Діда Мороза відбувся у 30-х роках минулого століття в жорстоку антирелігійну кампанію, яка у нас збіглася з жахливими подіями – штучно спланованими голодоморами та їх наслідками, з тотальними репресіями. У листопаді 1935 року Йосиф Сталін проголосив свою відому фразу: «Жити стало краще, жити стало веселіше». Вже в грудні його соратник, член ЦК КП(б)У Павло Постишев опублікував в газеті «Правда» статтю, де запропонував організувати для дітей новорічне свято з ялинкою. За кілька днів після друку цієї статті в усіх «червоних куточках» Союзу стояла ялинка. А вже у 37-му році Дід Мороз урочисто дебютував у Кремлівському палаці. Так була започаткована радянська мода на масові новорічні святкування 1 січня.
До речі, в народних віруваннях українців Мороз ніколи не був позитивним персонажем. Бо здавна вважалося, що він є уособленням холоду, зла (згадайте навіть казку «Морозко»). Мороз був крижано-сніговою потворою, яка могла завдати шкоди людям, їх худобі та всьому господарству.
Хоч як радянська влада намагалася відмежовуватися від Заходу, але Дід Мороз зовнішньо дуже подібний до Санта Клауса. Образ Санти як життєрадісного немолодого ельфа з мішком за плечима вперше був описаний у віршованій казці Клемента Кларка Мура у 1823 році. Назву казковий персонаж отримав від імені святого Миколая (сент Ніколас). До Америки його «принесли» переселенці-голландці, котрі на батьківщині відзначають свято Сінтер Клаас 6 (19) грудня. У 1860 році карикатурист Томас Наст уперше намалював Санту товстим, старим, бородатим, в окулярах, червоному ковпаку і з люлькою у роті. А сучасного Санта Клауса у 1931 році зобразила та популяризувала у комерційних цілях відома нині на весь світ компанія газованого безалкогольного напою. До речі, той образ був «списаний» з цілком реальної людини – друга і сусіда художника компанії. Теперішній американський Санта Клаус – це веселий дідусь з білою бородою та з червоним капелюхом, який літає в повітрі на санях, запряжених оленями, і влазить через димарі до будинків, щоб залишити подарунки…
Звичайно, свята – це добре, і всі ми любимо подарунки. Але помилково вважати, що немає різниці, «від кого» отримувати ці подарунки. Бо є правда історії та пам’ять про обставини минулого. Тож святкуймо розумно і правдиво!
