Слухай онлайн
Cуспільство

Синод єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства звернувся до духовенства, монашества і мирян УГКЦ з приводу 60-ї річниці Львівського псевдособору 1946 року

Синод єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства звернувся до духовенства, монашества і мирян УГКЦ з приводу 60-ї річниці Львівського псевдособору 1946 року. У ньому поданий історичний аналіз подій шестидесятирічної давнини, перечисленні проблеми сьогодення та звучить заклик до інших Церков в Україні „вирішити, на яких засадах необхідно ґрунтувати свою працю та поступ у майбутнє, щоб дійти до справжнього поєднання у Христі”. Про це повідомила Релігійно-інформаційна служба.
Єпископи УГКЦ Львівське зібрання 1946 року, яке прийняло рішення про ліквідацію УГКЦ, називають псевдособором, оскільки, як сказано в документі, „його було скликано в умовах страхітливого терору й проведено з неприпустимими порушеннями норм церковного права і релігійних свобод людини».
Львівський псевдособор 1946 року у документі названо „прикладом брутального втручання держави в релігійне життя людей”, оскільки підготовка, підбір учасників, керівництво працею та реалізація рішень цього зібрання були здійснювані за вказівками й під прямим наглядом представників влади та її репресивних органів. „Його справжня мета була... викреслити з буття Київської Церкви саму ідею єдності з Римським Апостольським Престолом. Проте скріплена віками єдність вистояла, витримала всі випробування”, – сказано у зверненні. Владики УГКЦ підтвердили ще раз той факт, що ні митрополит, ні жоден єпископ УГКЦ свого благословення на скликання собору не давали й участі в ньому не брали. Навпаки, навіть перебуваючи в ув'язненні, єрархія УГКЦ цей псевдособор і його ухвали однозначно засудила, а своїм життям і смертю – заперечила”.
У документі наголошено на тому, що тоді проведення Львівського псевдособору єрархія Російської Православної Церкви в унісон із офіційною радянською пропагандою виправдовувала необхідністю „ліквідації наслідків” Берестейської унії та „повернення уніатів у лоно Церкви-матері”, тобто Московського Патріархату, до якого, як сказано у документі, „ні самі греко-католики, ні їхні історичні попередники ніколи не належали”.
Владики УГКЦ стверджують, що поєднавчому акту в Бересті „несправедливо накинули тавро „уніатизму”, виставляючи і саму унію, і Церкву, що зросла з нею, мало що не головною перешкодою на шляху до об'єднання усіх християн”. У зверненні наголошено, що важливою спонукою до укладення унії було усвідомлення кризового стану власної Церкви та щире бажання порятувати її, забезпечити права народу, досягти злагоди в державі, не завдаючи нікому кривди.
За словами єрархії УГКЦ, Церква й після 400 років єдності з Римом таки не втратила своєї церковної самобутності. І це ще раз підтверджує правильність рішення, прийнятого в Бересті. У документі наголошується, що УГКЦ уже не раз заявляла про засудження уніатизму як фальшивого методу досягнення церковної єдності, коли одна із Церков під виглядом об'єднання підпорядковує собі іншу, а тоді поступово зростає її коштом.
Єрархія УГКЦ стверджує, що саме Львівський псевдособор, який в очах православних уневажнив історичну Берестейську унію, якраз і був типовим актом уніатизму з боку Російської Православної Церкви, оскільки під виглядом „возз'єднання” вона підпорядкувала собі іншу Церкву й зросла її коштом.
„Без усвідомлення цього урок 1946 року виявиться незасвоєним. Тому долати в своєму тілі синдром уніатизму й духовно зростати до „зустрічі у правді й любові” повинні усі Церкви. Ми ж вбачаємо своє завдання у тому, щоб насамперед у взаєминах із Римською Церквою розвинути сопричасну модель так, аби вона стала привабливою для інших і свідчила про чистоту намірів католицької сторони в пошуку єдності з Православними Церквами”, – сказано у документі. Зараз не можна не враховувати гіркої дійсності роз'єднання та взаємного поборювання. Частину провини й відповідальності за це УГКЦ бере й на себе і закликає сьогодні інші Церкви в Україні „вирішити, на яких засадах необхідно ґрунтувати свою працю та поступ у майбутнє, щоб дійти до справжнього поєднання у Христі чи, точніше, повернути його первісний характер, не лише як історичної дійсності, але як основи християнського буття”.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...