Праведник Народів Світу, Архимандрит монахів Студитського уставу Української Греко-Католицької Церкви блаженний священномученик Климентій Шептицький у листах до своєї родини описав той жах, який творився у Львові в останні дні перебування "совєтів" у місті. Лист на Facebook опублікував синклер у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ Юстин Бойко.
ОТЕЦЬ КЛИМЕНТІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ
ПРО ПОЧАТОК ВІЙНИ між Німеччиною і Радянським Союзом
Лист до рідного брата Станіслава Шептицького і його родини
Львів 07.07.1941 року
Мої найдорожчі!
Ми тут живемо і здорові, але якби ще совіти були день-два довше в нас господарювали – були б нас всіх упень вибили, вистріляли. Німці до нас прийшли 30 червня вранці, о 3-й. 25, 26, 27 червня – це були дні страшної масакри у Львові, у в’язницях. Н.К.В.Д (з Г.П.У.) вбивали страшним способом і давніх в’язнів, і тілько що приведених.
Точної кількості не можна було констатувати – бо трупи у підвалах, викопаних ямах лежали купами по декілька метрів, а це спека, все розкладалося, і санітарна служба мусила там, де вони лежали, їх замуровувати. Тисячі жертв у Бригідках, у в’язниці на Замарстинові, в давній жандармерії на вул. Сапіги (і Лонцького), в Інвалідах – також жінки і діти – 9/10 з них становили українці.
З провінції у свою чергу надходять жахливі звістки – у Стрию винищених близько 560, в Дубні, Луцьку понад півтора тисячі, багато наших священиків; у Дрогобичі весь монастир Василіан – з моїх братів, поки що знаю, вбили священика і брата, а ув’язнених – два, про яких вістка пропала.
Найкритичнішою виявилася п’ятниця 27 червня: увечері від бомби загорівся храм Святого Юра, водночас у садах – стіжки сіна, горіло на горищі палацу, на будівлі капітулу, в двох крилах і даху катедри. Справді, дивом Провидіння пожежа не знищила всього, а лише дах на катедрі – решту загашено, хоч ані пожежна команда не показалася, ані насоса не було, а вода на цей вогонь не помагає, а тільки підсилює. Люди голими руками гасили і катастрофу вдалося зменшити.
Учора 6 липня німецьким авто я поїхав до Прилбич на могилу коханих – дорогих Леосів, поїхав зі мною тутешній канонік о. Рудій. Із місцевим пробощем у прилбицькому саду, над місце, де лежать їхні останки, ми відправили весь похоронний обряд. Зібралося безліч людей. Не можна тепер здійснювати ексгумації, а потрібно відкласти до зими, поки що ж там, у могилі, далі спочиватимуть – звичайний хрест із дерева над їхньою могилою, доки, дасть Бог, і Ви не приїдете взимку.
Потім – моя подорож із кровоточивим серцем по дому, саду. Дерева ще ростуть – липа, груша, але в домі страшна руїна: мури, дах є, але в підвалі під кухнею підклали міну і підірвали кухню та комору. Гора над кухнею ще стоїть.
