Голова ГІ «Права справа», луганчанин Дмитро Снєгирьов поширив звернення до голови ВУТ «Просвіта» Павла Мовчана. З нього випливає, що у Луганську для українських бібліотек передають книги, видані у 70-их: «Правда карає катів» та «Бродовский котёл».
Подаємо текст звернення без змін:
«Шановний Павле Михайловичу!
Я, Снєгирьов Дмитро Васильович, звертаюся до Вас з такою проблемою. Будучи приватним підприємцем з Луганська, я приділяю значну увагу національному розвитку регіону. Я очолюю Благодійний Фонд «Підтримки Українських ініціатив», який започаткував акцію «Українська книжка - українцям Луганщини». Її результатом стало відкриття українських бібліотек на теренах Луганської області, поповнення бібліотечного фонду Сєверодонецької школи – інтернату ім. В.Чорновола, Білолуцької української гімназії, дитячого садочку «Антошка» м. Ровеньки та освітніх закладів в с.Макарів Яр . (Адреси українських бібліотек такі: м.Луганськ, вул.Фрунзе, 1а, 34, м. Ровеньки, вул. Леніна, 37, м. Сєвєродонецьк, вул. Вільєсова,7,Ст-Луганське, ДОТ «ДРУЖБА»).
2011 року я започаткував благодійну акцію «Українська книга – українцям у Польщі», яка мала на меті зламати певні стереотипи останніх десятиріч, коли українці зі сходу ходили з протягнутою рукою волаючи про допомогу у діаспори та українців Західних регіонів щодо
надходження української літератури та книжок. Вперше українці Сходу виступили у ролі благодійників, які самі спроможні надати допомогу своїм побратимам на чужині. Представникам «Фундація Тернопільська», яка є українською культурологічною організацію,
зареєстрованою у м. Жирардові, у Польщі, були передані сотні українських книжок.
Все, що роблю на ниві українізації Луганщини, роблю власним коштом. На жаль, моїх ресурсів недостатньо, і я потребую допомоги з боку ідейних соратників.
Бібліотека - заклад не комерційний. Через матеріальні труднощі і брак фінансових коштів , та відсутність реальної допомоги з боку благодійників та меценатів, я змушений був закрити українську бібліотеку в місті Ровеньки та Луганську, а бібліотечний фонд передав на відповідальне зберігання члену Луганського відділення « Просвіти», члену редколегії громадсько-освітнього часопису «Козацька варта» Івану Захарченко.
Станом на 14.11.2012 року п.Захарченко повернув лише частину переданного йому бібліотечного фонду. Я звертався з цією проблемою до керівництва Луганського осередку « Просвіти», але, на жаль, проблема передачі мені бібліотечного фонду не вирішена. Тому я змушений звернутися до Вас особисто по допомогу щодо цього питання.
Також я звертався з проханням до Луганського відділення «Просвіти» по допомогу щодо поповнення фонду вже існуючих бібліотек.
Ми дякуємо, наприклад, за декілька екземплярів «Московства» Павла Штепи, але серед переданих до бібліотек книг ми виявили кілька томів російської класики (наприклад, твори Лєрмонтова і Толстого) та досить багато книг, які нас дуже здивували. Наприклад, відзначимо книгу Яковлєва «Правда карає катів» (вид-во «Каменяр», 1976). В анотації до книги значиться, що це «документальна повість про вбивство Я.Галана». В
енциклопедії серед основних літературних «заслуг» Галана значаться: актуалізація теми класової боротьби і засудження національної сегрегації, заклики до класової солідарності українського, польського та єврейського пролетаріату, критика «націоналістичної та клерикальної діяльності» і т.д.
За совєтських часів ім'я Галана було прапором боротьби проти українського націоналізму. Тобто одразу стає ясно, хто оті «кати», яких картає на сторінках книги совєтська «правда». Не ясно одне: яким чином читання цієї книги посприяє національному вихованню українців Луганщини?
Відзначимо іншу книгу подібного роду. Це – збірка матеріалів «Бродовский котёл» (укладачі Вербинський та Самарін, вид-во «Каменяр», 1974). Сьогодні, коли в українському суспільстві порушується тема визнання 1-ї Дивізії УНА, голова луганської «Просвіти» пропонує нам книгу, де (цитую анотацію, мова оригіналу) «рассказывается о том, как войска 1-го Украинского фронта, осуществляя Львовско-Сандомирскую операцию, летом 1944 года прорвали сильнейшую оборону противника, окружили и разгромили лосем немецко-фашистских дивизий».
Особисто я не схильний розглядати передачу до бібліотеки цих і подібних книг як жест зневаги до української справи на Луганщині і до мене особисто.
Це є черговим (і сумним) підтвердженням того, про що писав Степан Бандера в статті «Призабута научка»: «Партійні кадри, кровно зв'язані з большевицьким режимом, будуть йому помагати задавити визвольну революцію, доки почуватимуть до цього силу. Коли ж переконаються, що большевизм приречений на загладу, а революція бере верх, тоді й вони пристануть до неї»...
Допомога такого роду і в такому обсязі є, вочевидь, недостатньою, тому я змушений звертатися до вищого керівництва Товариства «Просвіта». Ми знаємо про активну видавничу діяльність «Просвіти», про те, що видається багато україномовної продукції (книжки, газети, медіа-продукція і т.д.) – все це може і повинно використовуватися для українізації русифікованої Луганщини. Бібліотека – заклад некомерційний і по своєму призначенню відповідає пункту 1.2 Статуту Товариства «Просвіта». Загалом означені напрями моєї
діяльності збігаються із завданнями Товариства «Просвіта», зафіксованими в Статуті. Таким чином, в справі українізації Луганщини ми є однодумцями. Тому я сподіваюся на Вашу увагу до мого прохання і посильну допомогу".
