30 жовтня 2018 року в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася Урочиста академія з нагоди відзначення 100-річчя утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Про це повідомили у прес-службі Університету.
У заході, який гармонійно поєднав у собі наукову та культурно-мистецьку складову, взяли участь студенти, викладачі, працівники та гості Львівського університету.
Розпочалися урочистості із доповіді «Століття Листопадового Зриву: уроки для сьогодення та майбутнього», яку виголосив завідувач кафедри історичного краєзнавства Львівського університету, професор Віктор Голубко. Представивши широку ретроспективну картину подій столітньої давності, які знаменували відновлення української державності на теренах Західної України, дослідник вдало провів аналогії із сучасними для нашої країни викликами.
«Треба було мати незламну віру, підкріплену силою волі, щоб не впасти в апатію і безнадійність. Взірцем лицарів, які не мали ні страху, ні докору, на той час стали Українські Січові Стрільці та віддана українській справі горстка офіцерів-українців австро-угорської армії. Саме вони під проводом сотника Дмитра Вітовського 1 листопада 1918 року блискуче провели перебрання влади у Львові. І це у місті, де українське населення становило сьому його частину», – зазначив Віктор Голубко, акцентуючи на складних суспільно-політичних процес, у яких на той час перебували терени Західної України.
За словами історика, великий Листопадовий Зрив засвідчив зрілість української нації, її спроможність до державного життя, організаторський і військовий потенціал, а також довів, що українське суспільство спроможне єднатися на шляху справжнього державотворення. «Потрібно наголосити на тому, що є вельми повчальним для сьогодення: тогочасні три найвпливовіші партії дійшли згоди щодо формування уряду республіки. (…) У блискавичному темпі творилася місцева адміністрація. Очевидно, що хоча б якими феноменально-здібними не були керівники Листопадового Зриву їхня праця не увінчалась би успіхом, коли б не мала опертя на широкі верстви населення. Це також вельми повчальний урок для сьогодення – коли ми маємо багато критиків але мало виконавців», – акцентував Віктор Голубко під час свого виступу.
Саме високий патріотизм, національна свідомість мешканців Західної України і самопосвята українців, на переконання історика, дозволила в умовах розгортання польської агресії та гострої господарчої кризи налагодити функціонування державного апарату. В результаті злагоджених дій усього суспільства, спрямованих на практичне утвердження ідеї державності, виникла сучасна правова демократична Республіка, «яка не лише дорівнювала, але й у багатьох випадках випереджувала тогочасні європейські держави».
Втім, 100 років тому не все залежало виключно від українців і їхнього прагнення жити у власній державі – утруднювала утвердження молодої республіки міжнародна ізоляція. «На сучасному досвіді Української Держави, в умовах агресії Російської Федерації, як ніколи відчутно значення підтримки союзників. Тоді, у 1918 році, здавалось, що увесь світ відвернувся від нас. Переможна Антанта, зробивши ставку на Польщу, і слухати не хотіла про ЗУНР», – відзначив Віктор Голубко. Відтак, ізольована світом Республіка змушена була боронитись військовим шляхом, найяскравіші сторінки історії якого написали воїни Галицької Армії.
«На жаль, створення Галицької Армії утруднювалось не лише суто технічними причинами, а радше політичними і пацифістськими настроями галицької інтелектуальної еліти старшого покоління, котра аж до початку ХХ століття, проголосивши ідею національного відродження, відкидала гіпотетичний варіант її силової реалізації. (…) На щастя, ці деструктивні переконання не знайшли підтримки серед широкого загалу суспільства. Поступово проголошення ідеї самостійності України таки пов’язувалося із розумінням мілітарного аспекту реалізації цього ідеалу, доказом чого стало зростання популярності військового руху серед студентів-українців Львівського університету. Серед них можна назвати Івана Чмолу, Василя Кучабського, Романа Сушка, Осипа Кваса, Петра Франка та Олену Степанів, котрі згодом влилися до УСС та ГА», – зазначив Віктор Голубко, наголосивши, що запізніле усвідомлення підготовки кадрів негативно позначилось на боєздатності Галицької Армії, внаслідок чого у 1918 році виявилося, що у поляків втричі більше офіцерів, аніж в українців.
«Військове будівництво ЗУНР можна назвати феноменом, який у певному сенсі повторила сьогоднішня Українська Держава. Тоді усього за три місяці було створено майже 100-тисячну армію, яка була унікальною для того часу: з одного боку вона увібрала у себе засади модерного європейського військового будівництва, з іншого – це була армія плоть від плоті народна. (…) Золотими буквами на скрижалях історії ЗУНР та і усього українського народу записані чини її еліти – УСС, з якими пов’язані не лише сторінки мілітарної боротьби але й яскраві етапи самовідданої праці, спрямованої на пробудження й утвердження поміж українства почуття національної гідності, соборності та незалежності держави», – наголосив Віктор Голубко і додав, що Галицька Армія, не була військовою силою лише галицьких українців, а насправді становила армію всієї України, про що свідчить численна допомога, яка надходила із Наддніпрянщини.
«У середині липня, коли під натиском переважаючих сил супротивника Галицька Армія відійшла на територію Наддніпрянської України, вона надалі дотримувалася соборницького гасла «Через Київ на Львів!». Об’єднаним військам вдалося визволити від російських окупантів значну частину України. Проте військово-стратегічна і політична ситуація склалась так, що самопосвяти і геройства українських військ було замало», – констатував доповідач.
А відтак, поряд із наполегливими і героїчними діями, армія потерпала від пошесті тифу, браку зброї, амуніції, медикаментів. «Кордони України були цілком заблоковані Антантою, а в Парижі «сильні світу цього» продовжували торги за Галичину. Усі зусилля українського уряду роздобути необхідну амуніцію для війська і навіть медикаменти розбивались об глухий мур західних демократій, що втішалися перемогою у війні. Навіть вже закуплені медикаменти в Американської ліквідаційної комісії не були допущені в Україну. (…) На жаль, тоді Європа не спромоглася оцінити ролі Галицької Армії як заборола проти російського червоного (а в своїй основі імперського) тоталітаризму, що рвався на захід. Ще й нині окремі держави намагалися обмежитись щодо підтримки України у її справедливій війні з російським агресором усього лиш «глибокою стурбованістю». На щастя, зараз вони прозріли й у цьому ми завдячуємо передусім нашій армії і зусиллям української дипломатії, котрі переконали світ у дієздатності Української Держави», – зазначив історик.
На завершення свого виступу Віктор Голубко закликав колег-істориків та інших учасників урочистого заходу аналізувати прорахунки провідників ЗУНР, вчитися на помилках минулого і робити правильні висновки задля майбутнього. Серед основних «уроків історії», які мусить прийняти Українська Держава, доповідач відзначив необхідність створення сильної армії, консолідацію політичних сил і суспільства в цілому, побутування високої політичної культури та державницької ідеології.
«Життєздатність ЗУНР, її ефективна боротьба за існування у надзвичайно несприятливих умовах були неможливі без державницької ідеології. Нею була просякнута більшість її громадян. У цьому велика заслуга тогочасної галицької інтелігенції, священників, вчителів, культурно-просвітницьких організацій. Саме завдяки їхнім зусиллям галичани-українці відчували себе громадянами не лише ЗУНР, але й усієї соборної Української Держави. Сучасні реалії нагально вимагають від української влади та інтелектуальної еліти зробити усе, аби утвердити у широких верствах української нації саме державницьку ідеологію. Мабуть, коли б вона була у нас сформована, не дійшло б до агресії Російської Федерації, війни на Донбасі і втрати Криму», – наголосив Віктор Голубко.
Завершив свою доповідь дослідник словами: «Коли вдосвіта 22 листопада 1918 року останні українські відділи змушені були покинути Львів, сестра милосердя Гандзя Матвійчукова сказала: «Ми повернемось!». І після 100 літ наші Герої повернулись, повернулись до нас якраз тоді, коли нам найбільше потрібна їхня підтримка, коли вони стають для нас незаперечними моральними авторитетами у служінні Україні, утверджують і надихають нас на перемогу. І ми обов’язково переможемо…»
Натхненно-інтелектуальний лейтмотив заходу продовжила літературно-музична композиція, присвячена подіям столітньої давності. Поринути в урочисто-героїчну і тривожну атмосферу періоду Листопадового Чину усім присутнім допомогли Заслужена хорова капела України «Боян» ім. Є. Вахняка, тріо бандуристок «YuMaVita» Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка та студенти Львівського національного університету імені Івана Франка. Зокрема, зі сцени пролунали українські народні, стрілецькі та авторські музичні композиції, а також поетичні рядки, присвячені тогочасним подіям.
