Слухай онлайн
Культура

“Він жив театром”, - у Львові відкрили виставку, присвячену Мирону Кипріяну

16 жовтня у Національному музеї Андрея Шептицького відкрилась виставка «Мирон Кипріян. Життя проведене в театрі». Це спільний проєкт музею та Національного театру ім. Марії Заньковецької.
Фотол: Галерея Сценографії
Фотол: Галерея Сценографії
1/5

Один з кураторів виставки, присвяченої Мирону Кипріяну, генеральний директор Національного музею ім. А. Шептицького Ігор Кожан на відкритті зазначив:

“Я знав Мирона Кипріяна понад 45 років. Він жив театром. Разом ми робили  не одну виставку його робіт. На цій виставці Мирон представлений як людина, яка любила театр і яка все своє життя присвятила театру. Таких сценографів, які віддали стільки років сцені і працювали з такою кількістю акторів, в Україні більше немає”.

Дослідниця творчості Мирона Кипріяна Оксана Шпакович розповіла про нього:

“Я мала честь останні роки часто спілкуватися і бачитися з паном Мироном. За цей час він навчив мене не бідкатися. Пан Мирон завжди був веселим, жартував. Коли він телефонував мені, я чула, що він посміхається. Він був хлопчиком, який виріс без батька, втратив брата, якого дуже любив, пережив війну. Мирон Кипріян мав велику мрію бути оперним співаком. Він займався з Соломією Крушельницькою вокалом, але через невдалу операцію  на горлі його мрія не здійснилася. Протягом життя його також  спіткали нещасливі кохання. Попри це він ніколи  не бідкався.  Минулого року ми разом з ним ходили  до ЛОРа, бо  він повністю втратив слух. Лікарка запитала його, що б він хотів чути, а пан Мирон відповів, що найголовніше для нього - чути репетицію на сцені.  Тож вчимося в пана Мирона менше бідкатися і більше працювати для слави нашої країни”. 

Щодо творчої манери Мирона Кипріяна вона зазначила: 

“Значною мірою завдяки новаторству Кипріяна театр ім. М. Заньковецької стає свого часу одним із кращих театрів колишнього СРСР. В оформлених ним виставах немає ілюстративно-побутового натуралізму, кожна деталь сценографії максимально працює на розкриття сценічного задуму, стає образним символом, ключем у розкритті глибини літературного твору. Кипріян поєднує осмислення національної форми та європейського мистецтва, демонструє віртуозне використання сценічного живопису, один із перших творить дієву сценографію, яка, власне, і стає основою його творчого методу. Окрім того йому притаманна лаконічність, багатозначність чорної коробки сцени, він переосмислює драматургію, знаходячи образну структуру сценічного твору, його образно-метафоричну систему. З допомогою сценічного образу, метафори та символіки художник виявляє глибину та духовну енергію постановки, а вміло втілюючи образно-асоціативні прийоми та підсилюючи домінуючі форми театрального дійства М. Кипріян з легкістю маніпулював сприйняттям глядача, відриваючи його від реальності буття та занурюючи у чарівний світ театру”.

Режисер-постановник театру імені Марії Заньковецької Орест Огородник поділився з Гал-інфо своїми спогадами про Мирона Кипріяна:

“Я мав можливість спілкуватися з ним чи не найбільше з усіх працівників театру. Мирон Володимирович був унікальною людиною, він був майстром і генієм своєї справи. У нього, крім театру, нічого не було, тільки декілька котів, які жили з ним дуже довго.  Мій дядько ветеринар  доглядав йому тих котиків, лікував їх. Мирон Володимирович був неоднозначною і досить специфічною людиною. З ним було досить важко працювати, важко домовитися про якісь мистецькі речі. Якщо він вже точно бачив і знав, чого він хоче, переконати його в чомусь було дуже важко.  Він на все мав свою точку зору, був невгамовним оптимістом. Його улюбленою  приказкою  було: тримай ноги в теплі, шлунок в голоді, а голову в холоді.  Мирон Володимирович завжди мав тепле взуття, старався якомога менше їсти, а в будь-яку пору року ходив без шапки. Він був одним з найкращих театральних художників сучасності та й останнього століття українського театру. 

Фотол: Галерея Сценографії
Фотол: Галерея Сценографії
1/1

Мирон Кипріян оформив понад 300 вистав і зробив певні архітектурні зміни в театрі Заньковецької, які безперечно зробили теарт  зручнішим. Він, попри свою зовнішню строгість і вимогливість, був великим гуманістом і любив людей.  Пан Мирон жертвував кошти у військовий госпіталь і ніколи цим не вихвалявся.  Він навчив мене багатьох речей, які стосуються не тільки творчості, а й життя в театральному суспільстві і співіснування з людьми.  Він також вів архів ,у нього в кабінеті були зібрані всі рецензії, відгуки, фотографії.  Мирон страшно мріяв, щоб в театрі відкрився музей Марії Заньковецької. Це була одна з його останніх мрій.  Останні роки він погано чув, а  слуховий апарат навідріз відмовився купувати.  Через це з ним було важко спілкуватися,  розмови перетворювалися в суцільний крик. Йому було зручніше говорити телефоном, він так краще чув. 

Насправді Мирон Кипріян був людиною великої творчості духу, він був аристократом духу  і інтелігентом.  Він до старості багато курив та  пив багато кави.  У кухні у нього стояло крісло, як він мені сказав,  13 століття. У нього взагалі були гарні, старі меблі. Правда всі трішки понівечені котами. Загалом при всій своїй строгості він в моєму житті залишив світлий знак.  Я дякую долі, що вона мене звела з ним. Це був великий, світлий чоловік.  Хай спочиває з богом”.  

Довідка.

Мирон Володимирович Кипріян народився 27 липня 1930 і помер минулого року. Він був народним художником України, лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреатом премії імені В. Клеха (США). З 1963 року і до смерті був головним художником театру імені Марії Заньковецької. Загалом у його доробку близько 300 оформлених театральних вистав, 200 з яких – для сцени театру ім. Марії Заньковецької. Крім того, він був живописцем, музейником та публіцистом.

Підготувала Олеся Філоненко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ