Коли минаю Раковець, чимчикуючи дорогою до цілющого джерела в сусідній Новоселиці, завжди з ним вітаюся. Старий костел гордо височіє на узвишку і наче киває головою у відповідь.
Поставний парафіяльний костел святого Валентина було збудовано у 1822-1856-му роках. Його особливість - стіни храму зведені з грубезного тесаного вапняку. У світлі призахідного сонця храм рожевіє і наче світиться.
Тепер тут пустка... Ще кілька років тому я милувався предивною сиґнатуркою, що прикрашала черепичний дах. З часом вона похилилась, а потім запалась. Згодом обвалився і весь керамічний дах.
Костел було зачинено у 1946-му році, більшість інтер’єру знищено і спалено. Потім храм використовувався як склад.
Коли зайти крізь старезні прочинені двері, то опиняєшся в якомусь дивовижному світі, обрамленому стінами з грубо тесаного каменю. Сонце золотавить шрами на ньому і здається, що в цьому галицькому селі хтось збудував єрусалимську Стіну Плачу.
Над захристієм ще збереглась блаватова стеля, прикрашена золотими зірками. Стоїш під нею, наче просто неба, хоча за крок - ось воно небо, широко розкрило теплі весняні обійми.
Очевидно громада взялась за впорядкування руїн: на стіні висить образ святого Валентина, дахівка акуратно поскладана, довкола костелу впорядковано територію. Але, щоб відновити храм святого Валентина в Раковці, треба чималих зусиль і коштів. Мури храму ще міцні, але тріщини вже пустили коріння в камені, скільки стінам доведеться стояти просто неба? Хтозна. Але я завше вітатимуть зі старим знайомим. Поки мого віку.
Богдан Волошин, проект Локальна Історія.
