Молодь все частіше відмовляється від класичної вищої освіти на користь вузькоспеціалізованих курсів або підприємництва, - Олена Гольцберг, психолог.
Все частіше зустрічаю молодих людей, які на тому чи іншому етапі відмовляються від вищої освіти. Деякі ставлять крапку на званні «бакалавр», не бажаючи продовжувати вчитися, а інші взагалі кидають ВНЗ, навіть незважаючи на перспективу потрапити до армії. Є й ті, хто зробив свідомий вибір, відмовившись від вищої освіти на користь улюбленої справи, що особисто у мене викликає більше поваги, ніж безробітний «лідер» з престижним дипломом.
У проблеми є кілька важливих складових:
1. ВНЗ не дає практичних знань, на що скаржиться переважна більшість студентів. Те, чого навчають п'ять років у вищому навчальному закладі, освоюється на практиці за рік. Виходить, що навчання розмазується в часі, як масло по хлібу – тонким шаром – і не наївся, і смак не відчув.
Багато хто скаржиться і на те, що знання безнадійно застаріли, теорія серйозно відстає від практики, багато що взагалі є непотрібним і малопридатним в практичній діяльності. Деякі окремі курси, наприклад, іноземних мов або програмування, дають набагато більш потрібні і фундаментальні знання, ніж не оснащені необхідними технологіями ВНЗ. Та й самоосвіта стала доступною і, при певному типі особистості, цілком ефективною. Вчитися заради «загальних знань» ніхто вже не хоче. Настав час вузькопрофільних фахівців. При цьому важливо розуміти, що майбутні лікарі, льотчики, інженери, техніки повинні відвідувати лекції і вчитися усвідомлено, розуміючи суть та відповідальність обраної професії.
2. Багато хто йде у вищі навчальні заклади, так би мовити, не за покликанням. Профорієнтація у школах майже не проводиться або несе формальний характер, де головним «профорієнтиром» майбутнього фахівця стають його батьки, у яких є свої уявлення про те, чого хоче дитина. Це як раз ті люди, які сім років навчають музиці та балету свою дитину, щоб потім зробити з неї юриста. Якщо згодом вже доросла людина має сили і бажання вплинути на свою долю, змінивши професійний шлях, то, можливо, вона буде щасливою та успішною. Якщо ні – соціум поповниться втомленою і вигорілою на роботі людиною, що працює просто,аби було що їсти.
3. Як і профорієнтація у школах, у вишах відсутня пропедевтика – вступний курс в професію, який міг би дати розуміння майбутньому спеціалісту, а чим же він стане займатися незабаром, які навички йому потрібні, які вміння він зобов'язаний надбати, де і в яких умовах він буде працювати, чим йому доведеться пожертвувати, щоб бути успішним і професійно зростати. Це все могло б допомогти відсіяти тих, хто не готовий працювати в професії вже на першому курсі, дати їм можливість не йти далі, а змінити напрямок та знайти себе, не втрачаючи дорогоцінного часу.
4. В силу того, що у виші йдуть «заради корочки» або «порадувати батьків», то навчальні заклади поповнюються студентами, які ніколи не стануть, наприклад, педагогами. Вони отримують бажаний диплом, адже цього хотіла мама або бабуся, яка у свій час не змогла, не здужала, не встигла і «мріяла про кращу долю» для дочки, не припускаючи, що вона взагалі боїться і не дуже любить дітей. Ніяких зобов'язань перед соціумом у юного педагога немає, і людина влаштовується касиром або оператором колл-центру, що в принципі набагато краще, ніж якщо б вона потрапила у школу з цією нелюбов'ю до дітей. Але чи стало в школі більше на одного вкрай необхідного спеціаліста?
5. У багатьох випадках потреби у вищій освіті дійсно немає в силу того, що не вистачає не керівників і менеджерів, а висококваліфікованих робітників. Мені якось розповіли історію про те, що мало не зупинилося одне промислове підприємство, коли через непорозуміння звільнили слюсаря-інструментальника. Професія виявилася необхідною.
До цього варто додати, що практично ніхто не хоче зробити економічний прогноз або почитати чужі прогнози щодо затребуваності професій в майбутньому: через 5, 10 або 20 років. Саме тому у нас ходять натовпи безробітних юристів та менеджерів, але складно знайти хорошого інженера і навіть кухаря.
В той же час, дуже багато молодих людей використовує час студентства як можливість пожити з батьками, як певний спосіб не бути самостійним і не піклуватися про себе, автоматично продовживши дитинство. У цьому сенсі, наприклад, американська культура студентства передбачає, що дитина їде подалі від батьків, живе в кампусі і може спробувати реальне доросле життя на смак, піклуючись про свій побут і взявши відповідальність за своє життя, здоров'я та навчання. При цьому багато хто намагається працювати, щоб не залежати від батьків навіть матеріально. У нас теж багато свідомої молоді і саме вона часто вибирає шлях відмови від традиційної вищої освіти. А шкода.
За користь вищої освіти «голосують» роботодавці, адже для них ваш диплом – документ, що обґрунтовує вашу «благонадійність» і походження: ви ж не з місяця звалилися – ви десь навчалися та маєте своє коло знайомств. А студентські зв'язки – одні з найміцніших, адже ваш однокурсник може згодом виявитися прем'єр-міністром або важливим чиновником потрібного міністерства. Поки що в нашій країні «зв'язки» багато вирішують, а формуються вони в студентських гуртожитках.
Для роботодавця важливо й те, що ви витратили свій час на навчання, і тут його буде цікавити не стільки сам диплом, а те, який ВНЗ вам його видав. Так що освіта просто для «корочки» вже не актуальна, хоча як і раніше затребувана. Особливо серед майбутніх домогосподарок, які через одну соціологи або філологи. Але алгебру з сином-п'ятикласником робить тато.
Однозначної думки чи потрібна і корисна вища освіта бути не може. Особисто мені студентство принесло не тільки міцні знання, але і можливість дружити з прекрасними людьми, яких я знайшла серед однокурсників та педагогів, і, безсумнівно, вважаю це великим життєвим успіхом. Але ніхто і ніколи не гарантував мені працевлаштування, так як кваліфікація – це справа досвіду та часу, адже удосконалюватися в професії необхідно все життя, навіть не маючи вищої освіти.
