Слухай онлайн
Політика

Виступ Президента України Віктора Ющенка на урочистостях у Нагуєвичах з нагоди 150-ліття від дня народження Івана Франка

Пресвяті отці, дорога святошна українська громадо! Ми маємо сьогодні дуже цікавий календар, коли протягом останніх двох тижнів світове українство відзначає цілу низку свят, які присвячуються власне сьогоднішньому, вчорашньому та майбутньому дню України. Я хотів би виділити одну тональність. Позавчора ми святкували День героїв Крут. Ці три сотні хлопців у найгіршу для Української республіки хвилину знайшли в собі силу виїхати на лінію фронту і боронити Україну. Перед цим днем був Четвертий форум українців всього світу. З п’яти континентів злетілися до Києва представники української нації. Декілька днів назад ми відзначали День Незалежності України. Сьогодні ж ми відзначаємо 150-ту річницю від дня народження нашого генія Івана Франка. І в кожному слові, у кожному з цих днів є присвята Україні. Чому стільки акумуляції? Чому стільки енергії від цих свят? Чому сьогодні у такій високій шані згадуємо ім’я Івана Франка? Чому ми говоримо про Крути? Чому ми так особливо говоримо про Українську державу та її соборність? Чому взагалі такі акценти розставляємо? Я переконаний в тому, що говорячи сьогодні і про День Незалежності, і про хлопців із Крут, і про Івана Франка, ми хочемо говорити зараз про себе: як ми живемо, які виклики існують перед нацією, як іти до того, що називається Українська держава, як мати згуртовану націю, як відповісти на виклики, які, можливо, за життя Івана Франка ще не зустрічалися, але сьогодні вони є.
Я хотів би на цій святій для кожного українця землі звернутися з відкритою промовою до кожного, хто мене зараз слухає. Переконаний, що зараз ми відповіли на ключовий іспит – Україна відбулась, Українська держава є, Український народ є. І зараз ми потроху, крок за кроком, завершуємо розбудову Української нації. Це дуже складний процес, усіяний багатьма протиріччями, протиріччями, які дісталися нам у спадок, які перенесені історією. Протиріччя ці, можливо, виникли від того, що тривалий час по Дніпру йшла лінія поділу між двома імперіями. Потім тих імперій не стало, але залишився народ зі своєю історичною пам’яттю. І можливо, для абсолютної більшості з нас сьогодні не є виклик, як мати соборну Україну, але час від часу це питання виникає. Як зробити так, щоб раз і назавжди поставили крапку в цьому питанні?
Сьогодні Україні загрожують не полки Муравйова під Бахмачем і Лозовою. Не там є українська проблема і не полки Муравйова несуть клопіт. Найголовніше сьогодні завдання нації – розібратися в собі, подати один одному руки. Це найскладніший, можливо, крок: зрозуміти мисль тієї людини, яку ти ще не бачив у житті, але яка мала і має право на власні вчинки. І коли два роки назад в українському суспільстві, чи скоріше в політиці, виникла тема федералізму чи сепаратизму, мені у спину повіяв той холодний вітер, який я думав, що Україна завжди залишила на тому світі. Аж ні! Є п’яті колони, які хотіли б бачити іншу Україну, з іншим кордоном, з іншим змістом і наповненням цієї нації.
Ми ведемо сьогодні масштабну дискусію стосовно Єдиної помісної церкви тільки з однією метою: нація повинна разом зі своєю національною церквою йти до тої благодаті, яка називається Українська соборна держава. Духовна незалежність така ж важлива для України, як і незалежність політична чи економічна. І тому ми коректно, з повагою до віри кожної людини, незалежно від того, якої вона нації, до яких храмів вона ходить, говоримо про розуміння серед православних церков. Я переконаний, що нація складе і цей іспит.
Ми говоримо про свою мову – мову Лесі Українки, Тараса Григоровича Шевченка, Івана Франка, мову, яка переконливо є однією з ознак нашої нації. Втрата мови – це втрата нації, це втрата основ національної розбудови. І тому ми в цьому питанні проводимо ту політику, яка відповідає європейським стандартам. У нації є єдина державна мова, вона є і буде українською і цією мовою будуть говорити українські державні службовці, буде говорити вся нація. І ми пишатимемося, що це та мова, яка виплекана не одним десятком поколінь наших дідів і прадідів, яка пройшла через вуста Шевченка, Франка і багатьох наших поетичних талантів, яка дійшла до нашого покоління, і наше покоління виконало свою історичну місію: цю мову збагачено, передано іншому поколінню, поколінню наших дітей і правнуків. І я переконаний, що і з цією місією українська нація впорається.
Ми знайдемо історичне примирення, ми дійдемо до того, що воїни Української повстанської армії, воїни Радянської армії виконають свою велику історичну місію – подадуть один одному руки. Воїни УПА будуть прирівняні у своїх соціальних правах і вольностях, якими сьогодні наділені Захисники радянської вітчизни.
Ці речі я говорю з однією метою: це виклики, на які ми повинні знайти повноцінну соборну відповідь, щоб ця відповідь не вносила розбрат у суспільство. Сьогодні надважливою для України є її соборність, політична єдність. Це те, що може дати підґрунтя для розбудови і відповіді на ті проблеми, про які я щойно говорив і не говорив. Тому зараз я закликаю всіх до мудрості і терпеливості. Українська нація крокує переможною своєю ходою. Я переконаний, що в нас немає проблеми, на яку б ми не знайшли відповіді. Ми на все відповідь знайдемо, потрібний лише час і добра політична воля. І перше, і друге, я переконаний, в Української нації є.
Я говорю зараз у місці, святому для всієї України. Ми говоримо про село, яке народило світове ім’я Івана Франка. Згадаймо його, шановні присутні, з якою прискіпливістю і увагою, з якою любов’ю ця людина учила нас говорити про українську націю, про український патріотизм. Вибачте, не галицький, не буковинський – про український. Вчила, як розбудувати українську націю – не галицьку, не буковинську, а всіх кордонів. І як трепетно ця людина вчила нас говорити про українську державність: що є фундаментом майбутньої Української держави. Шевченко творив свої кращі твори, бачив, як в їх основі зберегти українське слово, українську ідею. Який великий парадокс: він писав тією мовою, яку називали тоді водевільною, казали, що цією мовою можна лише п’єси ставити, і не можна творити творчість. Він робив усе навпаки: він з праху підняв нашу рідну українську мову. Цією ж мовою Іван Франко учив нас національній розбудові, причому вчив терпеливо, коректно, крок за кроком пізнаючи той світ, який навколо нас.
Я переконаний, що сьогодні Українська держава має унікальні шанси. Ми говоримо про європейську перспективу, про членство України в Європейському Союзі, в НАТО. Ми говоримо про те, що центр Європи знаходиться в Україні, і не тільки географічний. Україна – серце Європи. А я переконаний, що без серця Європа жити не може. І тому Україна є невід’ємною частиною Європи. Але ця дорога непроста. Можливо, для  всіх громадян вона ще й не зрозуміла. Можливо, хтось ще живе байками 50-60-х чи 30-40-х років і нам треба володіти унікальним терпінням, унікальною інформованістю, щоб змінити цих людей з опонентів на симпатиків.
Я вас закликаю до терпіння, я вас закликаю до спільної роботи, тому що для того, виховати того українця, який і думками, і помислами є єдиний чи на Сході, чи на Півдні, чи на Заході, чи на Півночі, – це великий труд. Це не дається на підносі, це не дається за одну добу. Адже ми народилися в час, коли покоління на Сході, і покоління на Заході виховувалося на дещо інших традиціях, в дещо іншому світі. Як зберегти при цьому національну єдність?  Як не втратити корінне значення цього слова в народі? Як перенести і зробити його святим і на Сході, і на Заході? Це не питання однієї директиви, це не питання однієї перемоги, це питання щоденної роботи. Переконаний, що жодний „круглий стіл” не зможе дати швидку відповідь. Але все, що я зараз сказав присвячено одному: я як Президент України чудово розумію, які виклики перед кожною частиною України нині існують, що треба робити нині для того, щоб ми бачили єдину націю; через яку прощу, через яку терпеливість та розуміння всім нам треба пройти.
І тому я дякую цьому краю, дякую всім жителям цього села за те, що Ви до сьогоднішнього дня так чудово бережете творчість Івана Франка, робите цю сторінку української історії надзвичайно важливою і знаковою для всіх, незалежно від того, хто народився на Сході чи на Заході, на Півдні чи на Півночі. Спасибі Вам за те, що Ви зберігаєте унікальну спадщину. Слава Вам і Слава Україні!
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...