1 вересня 1939-ого об 11.45 німецькі літаки бомбардували околиці залізничного вокзалу Львова, в перший день війни після нальоту загинуло 83 особи та 100 було поранено.
Ось як описав атмосферу в місті тоді 15-річний львів’янин Михайло Яворський у своїх мемуарах:
“Наступного ранку, дорогою додому я побачив, як різко змінилося обличчя міста. Стіни та паркани було обклеєно плакатами, що оголошували надзвичайну ситуацію в державі, загальну мобілізацію та створення комітетів цивільної оборони. Інші плакати попереджали про відімкнення енерго- та водопостачання, щоб німці не змогли отруїти місто.
Вулиці були переповнені людом, що квапився до крамниць у передчутті майбутньої недостачі. Час до часу я зустрічав загони піхоти або кавалерії. Улани - кавалеристи - були гордістю польського війська. Вони їхали з довгими списами в руках. Якщо вірити газетам, тими списами вони могли проколоти хоч би німецький танк. Щодо мене, то вони скидалися на якихось химерних середньовічних лицарів у формах польської армії.
Наприкінці тижня з'явилися нові плакати, які оголошували комендантську годину з шостої вечора до шостої ранку. Центральну електричну станцію зруйнували німецькі бомбардувальники. Місто залишилось без електрики. Світло не дозволяли запалювати через нічні авіарейди.
Бомбосховища були облаштовані у кожному кварталі. Радіо закликало населення строго дотримуватися комендантської години. Кожного, кого зустрінуть на вулиці після 18.00 вважатимуть німецьким агентом і розстрілюватимуть на місці”.
Проект Локальна Історія.
