У лютому 1906-ого по всій Західній Україні розійшлося гасло “Їдьмо в Святу землю!”, у відозві йшлося про можливість для 500 людей взяти участь у подорожі до Єрусалима. Цю ідею довгий час виношував митрополит Андрей Шептицький. Саме він детально все продумав і організував.
Мандрівка мала тривати 22 дні. Спеціальний комітет склав детальну програму на кожен день. Комітет також зобов’язався виробити усім закордонні паспорти. Квитки, а переїжджати мали потягом, потім кораблем, і знову потягом, коштували по 300, 400 та 450 крон в залежності від класу. Суми були значними, особливо зважаючи на те, що більша частина тих, хто зголосився були селянами. Для порівняння, для забезпечення продуктами на місяць міського шпиталю у Тернополі треба було 150 крон.
5 вересня 1906-ого до Собору Юра у Львові з'їхалися усі учасники подорожі та ті, хто їх проводжав. Людей було дуже багато і проводи виглядали радше як велике свято.
Спеціально для паломників орендували цілий потяг, котрий їхав до приморського міста Трієста в Італії. Майже на кожній станції, де зупинявся потяг в Україні, їх виходили вітати місцеві жителі, організовували цілі процесії. З Трієста пароплавом, теж спеціально орендованим для українських паломників, п'ять днів плили до Єрусалима.
“Розміщення на кораблі для подорожніх першого класу є в кабінах з 3-4 ліжками, для другого класу — 5-10 ліжок, для третього — окремі місця для кожного у великих спальнях. Розділення статей на кораблі — зрозуміла річ”, — про це повідомляли ще в оголошенні про подорож.
“Наше паломництво тішилося весь час подорожі такою гарною погодою, що ніхто майже не сидів у душній каюті… і або голим оком, або через шкла дивився різні острови, що тут і там виринали з синього моря”, — ділилися потім спогадами учасники паломництва.
Хоч в анонсах паломництва не йшлося про екскурсійний супровід, гарним гідом виявився 26-річний вчитель із Тернополя Михайло Коцюба. Він мав карти Адріатичного та Середземного морів і всім цікавим розповідав про назви островів. Спочатку прочани не довіряли йому, але, коли переконалися, що вчитель вказує ті ж назви, що і моряки, то його авторитет виріс.
Прибувши до Єрусалима, паломники зі співом рушили колонами, попереду яких один селянин ніс синьо-жовтий прапор. Їх охороняла місцева поліція. Прочани мали пробути тут тиждень. Програма відтворювала в хронологічному порядку життя Ісуса Христа, а також передбачала відвідання Хресної дороги.
Люди були переповнені емоціями, передбачаючи це, організатори прощі наперед видали спеціальні поштові листівки. Тож люди писали рідним додому дуже багато. Закінчилось перебування на Святій Землі походом до Божого гробу.
Через рік в Україні видали ілюстровану книгу про цю першу прощу галичан - “Як Русь ходила слідами Данила” із посиланням у назві на мандрівку чернігівського монаха Данила до Палестини наприкінці ХІ —початку ХІІ століття. У 2015 книгу перевидало видавництво “Апостол”.
Джерело: Локальна Історія.
