Як прали наші бабці на Поліссі? Виявляється, що перед золінням треба було плюнути у жлукто, бо вважали, що «добре позолітса».Сьогодні трохи про вірування та забобони, пов’язані зі жлуктом і золінням і практично без_табу.
Жлукто, зольник – надзвичайно практичні предмети побуту, проте не оминула і їх таємниця вірувань і забобонів.
Вірили: якщо перетягнути дитину через жлукто - не буде мочитися під себе. Таким чином лікували й переляк у дітей: набирали горнятко води із повного цеберка, тричі проносили його через жлукто, яке лежало на боці, після чого дитя поїли цією водою, вмивали та промивали очі.
Під час першої купелі дівчинки, у воду обов’язково клали качачі лапки (правдиві качині): «щоби не мерзла зимою на потоці», «щоби не було студено прати взимку на потоці». Батьки переживали, бо прання у холодній воді дуже часто ставало причиною ревматизму та простудних захворювань. Колись жінки, рятуючись від холоду, напихали у личаки моху або ж під онучі обмотували ноги «волосінь-травою» (м'якою, оксамитовою травою). Іноді намотували вовняні «портянки».
Застерігали: «Якщо позолиш дитяче до року, то нападуть на дитину вроки від мужчини чи жінки». Зараз уже кожен розуміє логічність такого застереження: прання дитячого одягу окремо від дорослого – елементарне дотримання санітарно-гігієнічних умов з метою запобіганя різноманітним захворюванням.
Не можна було позичати жлукта. Вважали, що на власницю можуть «напасти місячки» іншої жінки, тобто хтось може зробити щось погане із місячними. Зважаючи на низку захворювань, які могли передаватися із бочкою – пересторога цілком виправдана, бо нерідко із поверненням такого реманенту передавалися «сухоти» (туберкульоз), холера, шкірні захворювання (короста, лишаї тощо). Крім цього, у бочці могли переховуватись паразити (блощиці чи воші). Для того, щоб їх позбутися, мокре «шмаття по жмаканню» клали у гарячий «пец». На Поліссі зоління було одним із методів боротьби із блохами та вошами.
Підготувала Зоряна Ципишева
