“Я настільки переконаний в тісному зв’язку між моральністю людини і гуманним відношенням до тварин, що завжди приклонятимуся перед законодавством, яке першим створить систему законів, що захищають тварин від поганого і жорстокого поводження”.
Цю цитату приписують одному з батьків-засновників США Бенджамінові Рашу. А й правда, на скільки в Україні загалом та у Львові зокрема з повагою ставляться до тварин? Питання відкрите до обговорення.
Проте цю тему у нашому місті порушила журналістка газети Ратуша.
У розмові з керівником зоологічного відділу (Домівка врятованих тварин) при парку Знесіння Орестом Залипський стало відомо, що фінансування недостатнє, від сусідів нема розуміння, а люди часто хворіють на безвідповідальність. Та є й позитивні аспекти — про це та більше читайте далі.
“У нас все почалось з коня Орлика, якого викупили, бо його хотіли здати на м’ясо, і двох кіз. Потім ми забрали лисицю, її тримали на приватному подвір’ї, пізніше з поліцією забрали сову. Насправді ніхто про створення Досівки не думав, це мав бути такий зоокуток, де житимуть кілька тварин. Але потім тваринка за тваринкою — і понеслась".
Просто побавитись з тваринкою — недостатньо
“Торік у січні ми створили це й зоологічний відділ. У нас четверо працівників: я — керівник, спеціаліст зоологічного відділу і два працівники.
Люди почали отримувати заробітну плату, це заохочення для дівчат-студенток, які в нас працюють. Бо за таку мізерну зарплату, яка дає держава, ніхто не хоче працювати, а студенти діляться по пів ставки.
Люди не можуть завжди безкоштовно це робити, бо потрібно цілими днями, і вечорами, і ранками тут бути. Волонтери також час від часу приходять допомагати.
Є постійні люди, є такі, що прийдуть кілька разів і розуміють що це не їхнє. Бо думають, що прийшов, побавився з тваринами, а насправді за ними потрібно доглядати, прибирати за ними, а це і бруд, і запах...”
Сусіди бідкаються
“Ми часто стикаємось із негативом. Мешканці навколишні, що самі живуть на самозахопленій території, бо це землі парку, жаліються, що їм віслюк кричить, вовки виють”.
Перекладання відповідальності, або Котяча ферма
“Інші люди дзвонять: “Я привезу вам кота, ви мусите його взяти”. Ми стараємось брати, але в нас в день десь сім-вісім дзвінків, що привезуть кота. Якби ми всіх брали, то тут вже була б котяча ферма.
А громадяни, якщо когось привезли, то вони вважають, що вони вже тваринку врятували, переклавши свою відповідальність на когось іншого”.
“Якби не львів’яни, то Домівки вже би давно не існувало, бо тих коштів, які дає місто, 100 тисяч на рік, нам може вистачити на два місяці, щоб прогодувати всіх тварин”.
Йдемо своєю стежкою
“Стараємось із іншими зоозахисниками не дуже стикатись, бо вони теж є різні. Коли зоозахиснки збираються разом це ще крутіше, ніж сварки в передачі “Говорить великий Лвьів”, — жартує Орест Залипський. — Тому намагаємось іти окремою стежкою. Але є люди, які не називають себе волонтерами, просто приходять і допомагають”.
Розмовляла для газети Ратуша Світлана Павлишин.
